12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
Над тендітними аркадами спинаються масивні мури катедри і важкий ступінчатий дах монастиря. Згідно всіх правил, таке оточення повинно стиснути монастирський дворик, забрати у нього повітря, зробити з нього внутрішній бік захищеного цямринами колодязя. І зовсім незбагненним є те, як майстрам живого каменю вдалося наповнити цей невеличкий простір садка тендітною легкістю й чаром.
Скульптури, які оздоблюють галерею, мають різну мистецьку цінність, але щонайменше кілька з них – це безумовні шедеври. Насамперед – св. Стефан, перший покровитель катедри, Ґамальє – той, хто знайшов його реліквії, і св. Трофім. Цей грецький апостол має гарне пласке обличчя, ореол хвилястого волосся, відкриті вуста й величезні мудрі очі, які назавжди залишаються в пам’яті.
До кінця XII століття Арль був столицею Провансу. Катедра Сан Трофім є останньою будівлею часу розквіту. Потім політичний центр був перенесений до Екса, а Марсель переміг свого давнього конкурента в економіці. Відтоді Арль стає тихою сільською столицею. Від моря і від Камарґ – мочаристої дельти Рони, де випасають стада диких коней і биків, – над містом віє вологий вітер. Гарячий порив від Альиільських гір приносить запах лаванди, спеки і мигдалю.
Тут не буває важливих подій. Цезар уже не приїжджає до міста. Зате календар повен свят, фестивалів і тавромахії. Тоді Арль оживає. Бульвар де Ліс повен приїжджих.
В останній день мого перебування в Арлі я пішов поклонитися Містралю.
Його провансальці згадують із таким самим сентиментом, як доброго короля Рене, князя Андеґавені, графа Провансу, останнього, хто захищав незалежність цього краю. Він був типовим представником середземноморського типу людей. Любив і підтримував музику, малярство і театр, писав вірші, був непоганим юристом, а також захоплювався математикою та геологією. Історики закидають йому брак політичних і військових талантів. Та легенда не рахується з такими дрібницями. Провансальці пам’ятають і завжди будуть пам’ятати, що bon roi, добрий король Рене вивів новий сорт винограду – мускат.
Містраль був сином селянина, але його влада над Провансом була справді королівською, більше того, він відродив цю місцевість до нового життя. Батько поета читав тільки дві книжки: «Новий Завіт» і «Дон Кіхот». Треба було мати віру лицаря печального образу, щоб відродити знищену сім століть тому велику поезію трубадурів мовою, яка, вигнана зі шкіл і установ, стала простонародною.
Початок провансальського ренесансу був скромним. Утворене сімома молодими поетами у 1859 році об’єднання під назвою «Фелібриж», незважаючи на високу мету, спокійно могло перетворитися на компанію веселих шанувальників доброго келиха і рожна, якби не геній та працьовитість фелібра «красивого погляду» Фрідеріка Містраля.
Його першу велику поему «Мірейо», видану 1859 року, із захопленням зустріли не лише друзі, а й найвищі літературні авторитети Парижа. Це визначило його кар’єру поета і долю цілого руху. Бо Містраль увійшов до літератури справді незвичайно. В епоху згасаючого романтизму з’являється поет, який є втіленням романтичних ідеалів: непередбачуваний народний співець творить мовою, якою написані найкращі твори середньовічної лірики. Якби його не існувало насправді, його варто було б придумати, як Осіана.
Саме ця спонтанність, легкість і природність «Мірейо» свідчила про її непересічну вартість. «Я задумав зав’язати приязнь між двома дітьми провансальської природи, які відрізняються суспільною позицією, а потім відпустити цей клубок котитися за вітром, поміж несподіванки життя…» Це поема, яку можна назвати народним «Паном Тадеушем», багатим на картини повсякденного життя, праці, віри, звичаїв і легенд провансальського села. Захоплення критиків було настільки безмежним, що для порівняння з Містралем стягнули з пантеону літератури великі імена Гомера, Гесіода, Теокрита і Верґілія.
Провансальський Верґілій писав не лише поеми, вірші і трагедії. Він редагував часопис «Провансальський календар», який пережив творця, займався уніфікацією провансальської орфографії, а також став автором праці, над якою в наші часи працював би величезний колектив науковців. Два поважні томи in quarto (понад дві тисячі сторінок) називаються «Low Trésor don Filibrige on Dictionnaire provencae-francais» або «Скарбниця фелібрижу» в перекладі. Проте це не звичайний словник, а справжня провансальська енциклопедія, у якій, крім багатющого лексично-граматичного матеріалу, є й історичні подробиці, описи звичаїв, вірувань і укладів, а також зібрання загадок і приказок.