12 польських есеїв

Поет, очевидно, не відчув до кінця настрою описуваного місця, де насправді неможливо знайти нічого ніжного. Це зібрання старих каменів і дерев є суворим і патетичним, як закам’янілий том історії.

Варто замислитися над тим, чому Прованс, край відокремлений географічно й цивілізаційно, не створив сильного політичного організму, який дав би йому можливість існувати самостійно і незалежно. Панування провансальських князів нараховує п’ять століть (від X ст. до XV), але вони постійно потерпали від вторгнення чужинців: французьких королів, німецьких імператорів, князів із Барселони, Бургундії та Тулузи. Ця «вічна передмова» не лише до Італії, а й до Іспанії розділяла долю земель, які лежать на роздоріжжях. Прованс був занадто слабким, щоб оборонитися від могутніх сусідів. А гарячий темперамент та анархістська вдача провансальців ще більше ускладнювали об’єднання.

Арль мав усі підстави, якщо можна так висловитися, матеріальні та духовні, щоб стати столицею Провансу. Міська община була достатньо впливовою, а голос архієпископів з Арля звучав далеко за мурами міста. Тут проходили численні собори, а в часи середньовіччя Арль називали «галлійським Римом». Хрестові походи дуже пожвавили торгівлю та інтелектуальне життя. Здавалося, що знову повертається доба процвітання часів Авґусга та Костянтина, коли 1178 року Фредерік Рудобородий коронувався в Арлі у катедрі Сан Трофім.

Якщо я скажу, що ця катедра, зарахована до пам’яток європейської архітектури, є доказом колишньої слави Арля, це може викликати в уяві образ величезної будівлі із неймовірною кількістю оздоб. Насправді цей костьол у сірій рясі із суворого каміння, втиснутий у ряд інших кам’яниць, є настільки скромним, що можна було б пройти повз нього й не зауважити, коли б не різьблений портал. Це не готична катедра, яка розтинає обрій, неначе блискавка, домінуючи над усім, що її оточує, це – будівля, вся велич якої – у пропорціях, міцно вбита в землю, присадкувата, але не важка. Романський стиль, а особливо романський стиль Провансу, є достойним сином античності. Він має повагу до геометрії, до простих правил лічби, до мудрості квадрату, до статики й ваги. Жодного жонглювання камінням, тільки логічне й поважне його вживання. Естетична сатисфакція, яку дає оглядання цих будівель, полягає в тому, що ці елементи видимі, оголені для очей оглядача, так, що він чітко може собі уявити процес створення будови, розібрати і скласти у своїй уяві камінь за каменем, брила за брилою, так, що все це має переконливу і безсумнівну єдність.