Користь незавершених справ
- Автор: Блохіна Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Користь незавершених справ». Краткое содержание книги:
Врятуватися від посталого мерця? Зроблено. Вдертися до родового маєтку, з якого молоду відьму вигнала рідна мати? Легко! Розгадати таємницю бабусиної могутності, провести непередбачуваний і небезпечний обряд, піти вночі на кладовище, яке так і кишить різною нечистю? Раз плюнути! Що значать ці небезпеки для двох впевнених у собі, азартних і сильних чаклунів?
Але що, як у цей неперевершений план втрутиться інша магія, непідвласна жодній живій чи мертвій душі — кохання?..
Та й не до того мені тоді було, якщо чесно. Почвара була вже поруч, вона стояла за моєю спиною, я точно це знала. Тікати? Так куди? Стояти спиною, сподіваючись, що пронесе? Безнадійно.
Я повільно обернулася, але переді мною виявилося лиш те саме кладовище, похилені хрести і притоптана мною і Кіром трава. І ніяких потвор. Але я була точно впевнена, що вона там була. Вона вичікувала, думала, що я розслаблюсь, забуду про небезпеку, але ж я не дурепа…
Я напала першою. Та ж сама вогняна куля, що й в перший раз, але тепер вона була більшою, яскравішою. Вся моя лють, весь мій страх, вся моя втома від швидкого бігу поєдналися у цьому заклинання. Ні, чари все ще не були ідеальними, Кір от, наприклад, зробив би це швидше і пазів у п’ять краще, але тепер моя магія хоча б мала право на існування.
Я розуміла, що іншого шансу в мене не буде. Потрібно влучити, бо інакше — смерть. Кіра вже поряд не було — він перелетів через паркан і там, обернувшись назад людиною, копирсався у замку. Треба протриматися зовсім недовго — всього хвилину, від сили дві. Якщо я використаю чари правильно, в мене буде цей час. Звісно, я не вб’ю потвору, але хоча б призупинити її зможу.
За моїм легким помахом руки вогняна куля зірвалася з пальців і полетіла у місце, де ніч здавалася найтемнішою, темрява — найгустішою, а хрести — трохи розмитими. І вгадала! В наступну мить дихати стало вже легше, і панічний страх трохи відступив, залишивши після себе тільки занепокоєність.
— Кір, то що там? Відчиняється? — запитала я, відступаючи максимально близько до воріт.
— Так, — відповів хлопець, одночасно з усієї сили плечем штовхаючи стулки воріт. І от диво — вони відчинилися!
Я, не гаючи марно часу, вислизнула з кладовища, і тоді Кір зачинив ворота знов, відрізавши нас від цього острівка смерті.
— Вибралися?.. — з неабияким полегшенням і ноткою недовіри запитала я.
— Так! Вибралися! — Кір обійняв мене, і я тоді зрозуміла — так, ми врятовані, вся та катавасія з каблучкою закінчилася!
— То… Значить, це кінець? — все ж запитала я.
— Ні, звичайно. Це тільки початок, — відповів хлопець, надягаючи мені на палець каблучку.
А потім він нахилився і поцілував мене.
Епілог
«Дивовижне відкриття! Вперше у світі було в проведено ритуал з виклику душі, що ще не пішла у Вирій і експериментально підтверджено його можливість! Новаторами стали працівник Кременчуцького відділення Чародійського Відомства Кирило Калиновський та аспірантка Полтавської Академії Нечистої Сили Яросвіта Черепко. Так-так, ви правильно зрозуміли! Яросвіта — правнучка тієї самої Анастасії Черепко, наймогутнішої відьми України!
Здається, онука збирається підтвердити славу свого роду і активно пише дисертацію на цю тему, результати ж обоє винахідників представлять на 26-му Всеукраїнському Магічному З’їзді.»
Я у черговий раз продивилася статтю в газеті і радісно посміхнулася. Хто ж міг подумати, що той обряд, що Кір запропонував провести, виявиться недавньою його вигадкою, ще навіть не перевіреною? Ось так і вийшло, що в одну мить я стала з відрахованої аспірантки та покараної відьми новатором, винахідником і Бог знає ще ким.
Ліцензію мені, звісно ж повернули, назад до Академії прийняли, і тепер я писала там дисертацію під Кіровим керівництвом, який неждано-негадано став викладати в нас обрядову магію. Це поки що було неофіційно, але він вже встиг прочитати в нас кілька лекцій, зокрема і про той самий ритуал.
Варто було тільки бачити, що сталося з мавками, відьмами і мольфарами, коли до класу зайшов Кір! Вони кидали на нього полум’яні погляди, а я за півтори години лекції ледве не позеленіла від ревнощів.
Це продовжувалося декілька днів — я потай від Кіра виривала патли дівчатам, що аж надто активно задивлялися на мого хлопця, а Кір, знову ж таки, потай від мене, відчіпляв від себе тих самих дівчат. Але потім ми раптом згадали, що ми суджені один для одного, тож покохати когось іншого просто не зможемо, і різко заспокоїлись.
А ще через місяць зеленіти почали вже одногрупниці — бо в Академію я прийшла з гарненькою такою каблучкою на безіменному пальці. Сумнівів, хто мені її подарував, ні в кого не виникло.
І ось тепер, через майже рік після мого вигнання з дому, перед самим з’їздом, Кір неочікувано заявив, що пора показатись на очі рідні. Мовляв, зараз, коли я побралася з ним, вже можна, і навіть потрібно це зробити — хоча б задля того, щоб втерти їм всім носа.