Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Саме був страсний тиждень, тому було вирішено, що я лише через два тижні говоритиму з командором. Мені здається, що йому донесли про мій намір, і він хотів випередити події, шукаючи зі мною сварки.
Настала страсна п’ятниця. Ти знаєш, що за іспанським звичаєм у цей день подають святу воду коханій жінці, ідучи за нею з костелу до костелу. У певному смислі до цього спонукають ревнощі і побоювання, аби хтось інший не подав їй воду й не спробував би в цей спосіб зав’язати знайомство. Цей звичай завели також і на Мальті. Згідно з ним, я пішов за певною молодою жінкою onorata, з якою мав зв’язок вже кілька років. Але в першому ж костелі, до якого вона увійшла, командор встиг підійти до неї раніше за мене. Він став між нами, повернувшись до мене спиною, ще й відійшов на кілька кроків назад, наче хотів наступити мені на ногу. Така поведінка звернула на себе увагу кількох присутніх кавалерів.
Вийшовши з костелу, я з байдужим виглядом підійшов до командора, начебто прагнучи поговорити з ним про якісь дрібниці. Запитав його, до якого костелу він зараз має намір податися. Він назвав мені якогось святого. Я запропонував, що проведу його коротшою дорогою, і так, що він і не помітив, відвів його в Тісну Вуличку. Опинившись там, я витягнув шпагу, певний, що ніхто нам не перешкодить, бо всі того дня були в костелах.
Командор також витягнув шпагу, але опустив її вістря.
— Як це, — запитав він, — у страсну п’ятницю?
Я не бажав його слухати.
— Візьми до уваги, — додав він, — що я вже майже шість років не сповідався. Мене лякає стан мого сумління. Через три дні…
Я взагалі-то маю спокійний характер, а ти знаєш, що такі люди, коли їх допекти до живого, вже не здатні себе стримувати. Я вимусив командора стати до бою, але — дивна річ — якийсь страх був написаний на його обличчі. Він сперся на мур, ніби передчував, що впаде, і завчасу шукав опори.
І справді, після першого ж удару я пробив йому шпагою груди. Він опустив шпагу, поточився на мур і сказав умираючим голосом:
— Я прощаю тобі — аби тільки небо тебе простило. Віднеси мою шпагу в Тет-Фульк і замов сто мес за упокій моєї душі в замковій каплиці.
І він сконав. У першу мить я не звернув уваги на його останні слова і якщо пізніше пригадав їх собі, то лиш тому, що почув їх знову. Про сам цей випадок я, як і належить, доповів, і можу сказати, що перед святами цей поєдинок ніяк мені не зашкодив. Командора не любили і визнали, що він отримав те, що заслужив; проте я вважав, що скоїв гріх перед Богом, особливо тим, що знехтував святим таїнством, і совість гірко мучила мене. Це тривало тиждень.
Уночі з п’ятниці на суботу я раптом прокинувся, і коли подивився довкруж, мені здалося, що я не в своїй кімнаті, а лежу на бруківці в Тісній Вуличці. Я дуже здивувався, побачивши командора, який спирався на мур. Привид, зібравши, здавалося, нелюдські сили, сказав:
— Віднеси мою шпагу в Тет-Фульк і замов за упокій моєї душі сто мес у замковій каплиці.
Ледь я почув ці слова, як запав у летаргічний сон. Наступного дня я прокинувся в своїй кімнаті й у своєму ліжку, але чудово пам’ятав своє видіння.
Наступної ночі я наказав слузі спати в моїй кімнаті й нічого не бачив. Цілий тиждень я був спокійний, але в ніч з п’ятниці на суботу знову мав те саме видіння, з тією тільки різницею, що мій слуга лежав на бруківці в кількох кроках від мене. Привид командора явився мені й повторив ті самі слова. Відтоді я щоп’ятниці бачив одне й те саме видіння. Слузі моєму снилося, що він лежить у Тісній Вуличці, але командора він не чув і не бачив.
Спочатку я не знав, що це за Тет-Фульк, куди я, згідно з бажанням командора, мав віднести його шпагу. Кавалери з Пуату сказали мені, що це замок, який знаходиться в трьох милях від Пуатьє, серед лісу, що про нього в їхніх краях розповідають багато незвичайних історій і що туди ходять оглядати деякі цікаві предмети, як, наприклад, зброю Фульк-Тайфера й лати убитих ним рицарів, і що згідно зі звичаєм, прийнятим у родині Фулькер, там складали зброю, яка служила членам роду чи то в битвах, чи в поєдинках. Усе це дуже зацікавило мене, але спершу я повинен був подумати про свою душу.