Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
— Треба не спускати очей з бичків від Короля Поло, — сказав він Менсонові.— Всі ознаки промовляють за те, що Гірська Олениця, Діва Альберти й Мораванка Неллі можуть привести від нього ще кращих плідників, ніж він. Цей рік не вийшло, але на той рік або на третій, раніше чи пізніше Король Поло породить нам чемпіона над чемпіони.
І перед Менденголом Дік довго розводився про те, як він збирається здійснювати свої селекційні теорії в конярстві.
Випровадивши завідувачів, він викликав внутрішнім телефоном А-Гея і наказав йому провести Грейма до «арсеналу»: хай вибере собі рушницю і усю мисливську справу.
Об одинадцятій Пола піднялася потайними сходами з бібліотеки до кабінету і стала, невидна, за книжковими стелажами. Вона хотіла підійти, але голос Діка спинив її. Дік розмовляв телефоном з Генлі про греблю й водозбіг на Оленячому Оці.
— До речі,— говорив далі Діків голос, — ви вже бачили звіт попередньої розвідки на Великому Мірамарі?.. Гаразд. Але не вірте. Я з ними не згоден. Вода там є… Я певен, що там є водоносні верстви, і то неглибоко. Негайно везіть туди все спорядження й закладайте спробні свердловини. Земля там безбожно родюча, і якщо ми за п’ять років не піднімемо вартості тієї сухої пустелі в десять разів…
Пола зітхнула й спустилась назад до бібліотеки.
Червона Хмара невиправний — усе саджає свої жолуді, подумала вона. Його кохання, його подружжя розпадається прахом, а він спокійно розважає про греблі та свердловини, щоб у майбутньому ще насаджати жолудів.
А Дік і не дізнався, що Пола ще раз приходила до нього зі своєю гризотою, та й вернулася, бувши вже так близько. Він знову вийшов на веранду — не так собі, а передивитись востаннє блокнота на столику біля ліжка. В його домі був повний лад. Йому лишилося тільки підписати надиктовані зранку листи, відповісти на кілька телеграм, а потім — обід і від’їзд на полювання до Яворового ручаю. О, він усе впорає чисто. Вина впаде на Розбійницю. Він навіть матиме свідка — Фреліга або Мартінеса. Тільки не обох. Однієї пари очей цілком досить, щоб засвідчити, як луснув мартингал, кобила зіп’ялася дибки й упала з вершником назад, у чагарник. А з чагарника свідок почує рушничний постріл, що враз оберне звичайну пригоду на нещастя.
Мартінес вражливіший за скульптора, отже, краще підходить на роль свідка, подумав Дік. Треба буде підвести все так, щоб відбитись від гурту саме з ним удвох на той час, коли Розбійниця має його скинути. Їздець з Мартінеса нікудишній. Тим ліпше. Добре буде, вирішив Дік, роздрочити кобилу як годиться за хвилину чи дві перед катастрофою. Це додасть усьому вірогідності. А крім того, знепокоїть Мартінесового коня й самого Мартінеса, і той навіть не розгледить нічого як слід.
Враз він зціпив кулаки від раптового пекучого болю.
Маленька господиня збожеволіла, очевидячки збожеволіла, бо як інакше з’ясувати таку відверту жорстокість, подумав він, зачувши Полин і Греймів голоси, що лилися з розчинених вікон музичної зали. Вони співали дуетом «Циганський шлях».
Він так і не розціпив стиснутих кулаків, поки вони співали. А вони доспівали хвацьку, буйну пісню до її хвацького, буйного кінця. І далі він стояв та слухав, як Пола сміється, покинувши Грейма й ідучи через будинок до себе, до своїх покоїв, і ще й там на веранді, сміючись, жартома вичитує китаянку за якісь там фантастичні провини.
Здалеку-здалеку долинуло іржання — ледь чутне, але безперечно Горянинове. Тоді владно заревів Король Поло; і обом їм відгукнулись їхні гареми з кобил та телиць. Дік послухав усе те хтиве іржання, гиготіния, мукання, зітхнув і промовив уголос:
— Ну що ж, я лишаю на землі добрий слід. З такою думкою легше й на вічний спочинок лягати.
РОЗДІЛ XXXI
Телефон біля ліжка задзвонив. Дік узяв трубку й сів на ліжко. Слухаючи, він дивився через подвір’я на Полині покої. Говорив Бонбрайт — повідомляв, що з Ельдорадо дзвонить Чонсі Бішоп, який приїхав туди автомашиною. На Бонбрайтову думку, Бішоп, редактор і власник «Сан-Франціського вісника», та ще й давній Діків приятель, був досить значною персоною, щоб з’єднати його просто з Діком.
— Поквапся, то ще встигнеш на обід, — сказав Дік редакторові.— А може, зостанешся й переночувати?.. Ну то й що, як кореспонденти? Ми сьогодні їдемо полювати на гірських левів, і здобич напевне буде. Вже вистежено… Хто?.. А про що вона пише?.. Ну то й що? Хай погуляє по маєтку, набере матеріалу на кілька шпальт, на яку завгодно тему. А кореспондент хай їде з нами на полювання, теж матиме про що написати… Гаразд, гаразд. Я доберу йому коня такого, що й дитина б упоралась.