Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Рантом вони сполохано спурхнули вгору хмаркою золотого пір’я й діамантових бризок, і Дік теж злякано стрепенувся: нагорі, в Полиних покоях, ляснув рушничний постріл. Він зразу впізнав Полину «тридцять-тридцять» і кинувся прожогом через подвір’я. «Обхитрувала!» — тьохнула в голові думка, і те, що тільки-но було незбагненне, вмить зробилось очевидне й виразне, як ляскіт того пострілу.
Він біг через двір, сходами нагору, коридором, покинувши за собою двері навстіж, а в голові все тьохкало: «Обхитрувала! Обхитрувала!»
Пола лежала скорчена долі, лежала й здригалась, у повному мисливському вбранні, тільки без невеличких бронзових острог — їх держала в руках, стоячи над нею, перелякана, безпорадна покоївка.
Дік умить оглянув поранену. Вона дихала, хоч і була непритомна. Куля пробила їй груди з лівого боку і вийшла зі спини. Тоді він метнувся до телефону. Чекаючи, поки на комутаторі будинку з’єднають його з потрібним номером, він молився, щоб Генесі був ту хвилину в жереб’ячій стайні. Відгукнувся котрийсь із конюхів, а поки він бігав кликати ветеринара, Дік наказав А-Гесві залишатись біля комутатора й негайно прислати до нього А-Гова.
Краєчком ока він побачив, як до кімнати влетів Грейм і підбіг до Поли.
— Генесі, мерщій сюди, — наказав він у телефон. — Захопіть, що треба для першої допомоги, й біжіть до покоїв місіс Форест. У неї прострелено з рушниці легені чи серце, чи те й те. Біжіть швидше.
— Не чіпайте її,— гостро сказав він Греймові.— Можна нашкодити, кровотеча посилиться.
Тоді знову покликав у трубку А-Гея.
— Пошли Келегена на спортивній машині в Ельдорадо.
Скажи, що дорогою він зустріне доктора Робінсона; хай везе його сюди щодуху. Скажи, хай жене як чортяка. Місіс Форест поранена, скажи, йдеться про її життя, і дорога кожна секунда.
Не віднімаючи трубки від вуха, він обернувся й глянув на Полу. Грейм, що схилився над нею, але не доторкався до неї, зустрів його погляд.
— Форесте, — почав він, — якщо це ти…
Але Дік спинив його, показавши очима на Ой-Ой, що все стояла безмовна, розгублена, з острогами в руках.
— Про це згодом, — кинув він коротко й знову приклав мікрофона до губів.
— Доктор Робінсон?.. Гаразд. У місіс Форест прострелено з рушниці легені чи серце — або те й те. Келеген поїхав до вас спортивною машиною. Виїздіть назустріч йому і женіть чимдуж, прошу вас.
Потім Дік вернувся до Поли; Грейм відступив набік, а він став навколішки й схилився над нею. Дивився недовго, тоді звів очі на Грейма, похитав головою й сказав:
— Страшно переносити, ризик великий.
Він обернувся до Ой-Ой:
— Поклади ті остроги, принеси подушок. Івене, берися з того боку, піднімаймо обережно, помаленьку. Ти, Ой-Ой, підсовуй подушку… легше, легшеї
Підвівши погляд, він побачив А-Гова, що мовчки стояв і чекав наказів.
Біжи скажи, хай містер Бонбрайт заступить А-Гея біля комутатора, — звелів йому Дік, — А-Гей хай лишається там — передавати накази. Хай скличе до себе всіх служників теж передавати накази. Ще скажи А-Геєві: тільки-но Сондерс привезе містера Бішопа, хай мчить до Ельдорадо, навздогін Келегенові — може, в того що поламається. Ще скажи, хай А-Гей знайде містера Менсона й містера Пітса чи ще яких двох службовців, у кого є машини, і щоб вони чекали в машинах тут, коло будинку. Містера Бішопа і його компанію хай А-Гей улаштує як звичайно. А ти вертайся до мене, щоб був напохваті.
Тоді знов обернувся до покоївки.
— Розкажи, як воно сталося.
Ой-Ой тільки похитала головою, заломивши руки.
— Де ти була, коли вистрелило?
Китаянка ковтнула сльози й показала на гардеробну,
— Говори, — різко наказав Дік.
— Пані послала мене по остроги. Я їх забула взяти. Я побігла. Чую — вистрелило. Я зразу назад. Прибігла…
І показала рукою на Полу: мовляв, ось що застала тут.
— А рушниця? — спитав Дік.
Якась морока була. Мабуть, несправна. Пані морочилася — може, чотири, може, п’ять хвилин.
— І коли ти пішла по остроги, пані морочилася з рушницею?
Ой-Ой кивнула головою.
— Я перше казала — може, хай А-Гей направить. Пані каже — дарма. Каже — потім ви направите. І поклала рушницю. Тоді знову спробувала направити. Тоді каже мені — принеси остроги. А тоді… вистрелило.
Надбіг Генесі, і Дік припинив розпити. Ветеринар оглядав Полу не набагато довше, ніж Дік, потім підвів голову й похитав нею: