Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Поряд з арабською монетою у системі обігу Русі певне місце посідав карб Візантійської імперії. Ця складова монетного обігу Східної Європи була відома Середній Наддніпрянщині з моменту зародження державницьких форм життя у східнослов’янському середовищі. Паралельний обіг на Русі як візантійської, так і арабської монети відзначається з 70-х рр. IX ст.
Інтенсивне надходження візантійської монети до Києва та його периферії спостерігається до 40-х рр. XI ст. Пізніше відзначається деяке згасання цього процесу, особливо помітне на прикладі карбу від Никифора III до Мануїла І (1073—1080). З початку правління Андроніка І Комніна (1183) надходження на Русь монет імперії знову пожвавлюється. На початку XIII ст. воно припиняється. Серед південноруських знахідок імперський карб після Олексія III Ангела (1195—1203) практично відсутній.
Більшість візантійських монет IX — початку XIII ст., що надходили до Русі, складають бронзові фоліси та золоті номісми. Срібний карб імперії відомий лише за шістьма міліарісіями. Певне місце серед знахідок бронзової монети другої половини IX—X ст. займав карб Херсонесу. Так, один з Київських скарбів (Замкова гора, 1908 р.) складали 37 фолісів 867—969 рр. тільки херсонеської монетарні.
За характером місцезнаходжень, візантійські монети з південноруських земель належали, головним чином, до розряду поодиноких знахідок або походили зі скарбів, що включали тільки карб імперії або й зливки коштовного металу та ювелірні вироби. Із шести київських скарбів з візантійськими монетами чотири складали лише фоліси.
Надходження та паралельний обіг в Русі монет держав Сходу та Візантії після широкого застосування дірхему передбачає різні функції цих складових грошового господарства східнослов’янської держави. Якщо дірхем, з огляду на його перевагу в IX — другій половині X ст., правив за загальноруський засіб обігу та неподільного платежу, порівняно нечисленні знахідки візантійських номісм, а також те, що вони входили до скарбу коштовностей, є ознакою сприйняття їх як міри вартості та накопичення майна. Орієнтація грошового господарства Києва наприкінці X—XII ст. на золото як загальний еквівалент засвідчена окремими статтями «Поширеної Руської Правди», наприклад ст. 22.
Помітне місце у монетному обігу півдня Східної Європи займав і фоліс. Згідно із західноєвропейськими джерелами, бронзовий фоліс XI—XII ст. (стаміна) являв собою не тільки розмінну одиницю внутрішньовізантійського ринку, але й «міжнародний» номінал, що дорівнював 1/120 парпера-номісми. Виходячи з цього, фоліс виступав повноправним засобом платежів. Про його обіг нарівні з монетним сріблом та їх взаєморозмін може свідчити знаходження фолісів разом з гривнями київського типу в одному зі скарбів першої половини XII ст. зі Старої Рязані.
У справі становлення грошового господарства на Русі з імперською монетою було пов’язано застосування золота як валюти й мірила вартості, зародження гривневої системи грошової лічби та виникнення власне руського монетного карбу за стандартом номісми.
Невдовзі після прийняття християнства київська великокнязівська адміністрація вводить до обігу власнокарбовану монету за золотим («злотник») та срібним («срібляник») номіналами. Наприкінці свого правління Володимир Святославич здійснює ще одну емісію срібної монети, що вийшла у трьох різновидах (так звані срібляники II—IV типів). До срібляників Володимира Святославича IV типу наближена срібна монета Святополка Окаянного, випуск якої відбувся відразу після смерті великого князя влітку 1015 р. Карбу Святополка, за традицією, належать й срібляники двох типів з ім’ям «Петро» у легенді. Один з різновидів цих монет мав грецьку форму написання зазначеного імені, інший — давньоруську. Заміна штемпельної графіки на срібляниках Святополка I, II, III типів може свідчити про існування хронологічної лакуни між їх емісіями. Карбуванням срібних номіналів зі своїм християнським ім’ям, як зазначають дослідники, Святополк Окаянний міг відзначити тимчасове захоплення великокнязівського «столу» за допомогою тестя, польського короля Болеслава Хороброго 1018 р.