Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
За археологічними даними, найбільш тісні зв’язки Києва кінця X — початку XIII ст. відзначаються зі Смоленськом, Новгородом, Туровом, Пінськом, містами Понімання, Берестям, а на Північному Сході — з Рязанню. Київ відігравав й значну роль у транзиті до північних та західноруських міст товарів, що надходили з Південно-Західної Русі, Чорноморсько-Середземноморського регіону, Балкан та Кавказу.
Велике значення у загальноруських торгових операціях мали лівобережні Чернігів та Переяслав. Вони були головними зв’язуючими ланками у товарообміні між Південно-Східною та Північно-Східною Руссю — від Тмутаракані до Володимира й Суздаля, а далі — до булгарських міст.
Важко переоцінити значення Галича у здійсненні загальнодержавного соляного торгу. Галицькі міста Удеч, Перемишль, сам Галич монопольно користувалися збутом цього вкрай необхідного продукту.
Джерелознавча база повною мірою не відбиває усіх напрямів економічних зв’язків Русі, їх товарного змісту, а також питань соціального статусу давньоруської торгівлі. Втім принципи соціальної механіки цього базисного явища завдяки наявним джерелам стають зрозумілими. Економічні зв’язки Південної Русі з оточуючим світом за першого періоду їх еволюції, коли руське купецтво ще не становило чітко визначеної верстви, вирізнялися напіввійськовим характером торговельно-обмінних операцій.
Сам торг, за свідченням джерел (Ібн Фадлан, Константин Багрянородний, Ібрагім ібн Якуб) відбувався за принципом сезонних ярмарків, що виникали на перехрестях трансєвразійських, головним чином водних, магістралей. У Східній Європі найбільше значення серед інших мали такі центри тогочасної надплемінної, міжнародної торгівлі, як Київ на Середньому Дніпрі, Гньоздово — на Верхньому та Білобережжя (майбутнє Олешшя) — у гирлі; Тімерево — на Горішній Волзі, Булгар — на Середній та Ітіль — у гирлі; Трюсо, Віскяутен та Гробіня (Зеєберг) на Південно-Східному узбережжі Балтійського моря, Ладога — у Північно-Східній Прибалтиці, Рюрикове городище та Новгород на Волхові.
Торг здійснювався, здебільшого, натуральним обміном, хоча на таких ярмарках, як Празька та Булгарська (на Волзі), за свідченнями Ібрагіма ібн Якуба та Ібн Фадлана, користувалися й грошовим металом як засобом обміну та міри вартості. У цей же час формується й «гостьове право», початки якого зафіксовано в русько-візантійських угодах 907, 911, 944 рр. та митному уставі Раффельштеттена.
Руська «гостьба» вже на раніших етапах функціонування у якості суспільно-економічної інституції виробляє власні норми юридичного буття. Однією з особливостей «закону Руского», яку фіксують договори 911 та 944 рр. з греками, була відсутність у ньому «берегового права» — узаконеного грабунку майна кораблів, що зазнали катастрофи. На Русі кінця IX — початку X ст. застосування цього «права» вважалося за злочин. Зазначимо, що Візантійська імперія законодавчо скасувала практику «берегового права» лише 1184 р.
Соціально-економічні зрушення другого періоду визначилися зростанням міських форм суспільного життя, переходом до виробництва на потребу торгу. Станове визначення руського купецтва наприкінці X — на початку XI ст. фіксується упорядженням торговельних подвір’їв або гостевих факторій-земляцтв. У Константинополі організація «руського емболоса» (убола, квартал) регламентувалася греко-руською угодою 988 р., укладеною невдовзі після хрещення Володимира Святославича. Ознакою соціального усвідомлення виокремлення торгівлі з-поміж інших чинників економічного буття Давньої Русі є встановлення податку на користь церковної митрополії «с торгу десятою неделю», який юридично закріплявся «Уставом про десятини...» Володимира Святославича у другій половині XII ст.
Останній період давньоруської торгівлі з огляду на її соціальний зміст характеризується пом’якшенням форм залежності купецтва від князівської адміністрації й особисто князя. Цілковите одержавлення обміну, особливо за першого періоду, підкорення його інтересам майнового збагачення можновладної верхівки поступово змінюється на отримання загальної суспільної користі від торгівлі як такої.
Шлях до суспільного компромісу між новим у міському середовищі «трет’їм» станом та князівською владою був пройдений не без боротьби. Її кульмінацією стала київське повстання 1113 р., результатом якого було прийняття доповнень до загальноруського законодавства щодо захисту купецького капіталу від свавілля князівсько-лихварської олігархії.
Риси відносної незалежності у соціальному волевиявленні давньоруського купецтва після подій 1113 р. виразно відбиваються на його фаховій організації.