Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Наприкінці XI ст., за літописними даними, створюються гостеві корпорації типу гільдій. Найбільш ранні (1084 р.) відомості про таке об’єднання маємо щодо київських гостей «гречників», тобто купців, які спеціалізувалися на візантійському торзі. 1168 р. поряд з «гречниками» названі «залозники», що утримували, найвірогідніше, києво-кавказько-передньоазійську торгівлю.
На існування купецької корпорації типу «ряду», ознаками якої були торгівля певною категорією товарів, володіння спільними приміщеннями, постійно обладнаним місцем торгу, можливо, вказує назва церкви Богородиці на київському торговищі — «Пирогоща». Етимологія цього слова, на думку деяких дослідників, вміщує «пир», «пиро» — грецьке «лирод» — пшениця (сучасне — «пиріг») та «гость» — купець. Від цього — приналежність церкви києвоподільському ряду хліботорговців.
У XII—XIII ст. були відомі й менш стійкі товариства купців, що створювалися за принципами «складництва» та «паю» для тимчасових торговельних підприємств. Ці об’єднання нерідко складалися з купців різних країн. Суто руські складники відомі за деякими новгородськими берестяними грамотами. Одна з них (№ 105) повідомляє про пайовиків з Новгорода та Переяславля (Руського), об’єднаних грошовими розрахунками[721].
Поширюються в цей час й старі корпоративні форми купецької організації — факторії-земляцтва. Мабуть, на початку XII ст. утворюється у Києві «новгородське подвір’я», відоме за Михайлівською божницею, згаданою під 1147 р.
Нове ставлення до купецтва як до соціально значущої верстви давньоруського суспільства засвідчують писемні джерела. Літопис зберіг запрошення Михайла Всеволодовича новгородським купцям на торг у Чернігові, яке він зробив після відмови зайняти новгородський стіл (1224 р.).
Таким чином, торговельний обмін Київської Русі відігравав значну роль у досконалості базису Давньоруської держави. Маючи широкий міжнародний характер, цей обмін сприяв збагаченню верхівки Київської держави та появі купецького капіталу. З іншого боку, міжнародна торгівля Русі сприяла виникненню товарного виробництва, а отже — внутрішнього товарного обігу. Осередками торговельних операцій, товарного транзиту та купецтва виступали міста, добробут яких не останньою чергою залежав від успіхів торгівлі. Найвищого розквіту торгівля Русі досягає в середині XII ст. Археологічні джерела цього часу яскраво фіксують процес проникнення торгово-обмінних відносин практично в усі шари давньоруського суспільства.
Глава 9
Гроші та грошовий обіг
Функціонування грошової системи Київської Русі великою мірою проявилося під час обігу арабських монет, головним чином срібних дірхемів, які у VIII—IX — на початку XI ст. правили за світову «валюту». Їх надходження на південь Східної Європи, у тому числі й на Русь, відзначається з середини — другої половини VIII ст. Обіг монет держав Сходу на південноруських землях припинився у другій третині X ст. За складом монетного карбу дірхеми південного («хозарського») кола їх євпорейського обігу відрізнялися від північного («булгарського»). Переважна більшість південних знахідок дірхемів VIII — першого десятиріччя X ст. вийшла з аббасидських монетарень східної та центральної частин Халіфату, у той час як на Півночі переважав карб західних. Це явище яскраво свідчить про функціонування у Східній Європі двох зон стійких економічних контактів, пов’язаних з Дніпровською та Волзькою системами сполучень. Сфера дій цих зон охоплювала Прибалтику з Ютландією та Скандинавією включно.
Склад монетарного обігу Київського Подніпров’я другої половини VІІІ — першої третини IX ст. відрізняла також наявність у ньому, хоча й в обмеженій кількості, мідної арабської монети — фельсів (їх присутність поза межами Хозарії та Кавказу, у Східній Європі в цей час спостерігається ще на литовському узбережжі Балтики). З обігом арабського дірхему центральної та східної частини Халіфату пов’язано виникнення в Київському регіоні у другій половині IX — на початку X ст. вагових норм куни-срібляника (2,9—3,3 г) та ногати-злотника (3,9—4,2 г), які наприкінці X — на початку XI ст. стають загальноруськими одиницями вагово-грошової лічби.
Вже з кінця 70-х рр. IX ст. у грошовий обіг Середньої Наддніпрянщини вливається значна кількість саманидського та сафаридського карбу, випереджаючи за даними показниками північноруський обіг майже на два десятиріччя.
Прогресивність монетної системи Києва та пов’язаних з ним субсистем грошового обігу спричинилася до припинення обігу східної монети у 60-х рр. X ст., що майже на 30—35 рр. випереджає решту території Східної Європи. Факт вилучення арабської монети з обігу на означених теренах слід розглядати не як прояв кризи грошового господарства арабських держав, а як наслідок переходу києворуського суспільства до нових форм товарного та грошового обігу. Народження цих форм пов’язане з поширенням асортименту товарної маси, збільшенням обсягу купівель, а отже, й засобів обміну-торгу. Усе це призвело у другій половині X — на початку XI ст. до масового вжитку в Києві та зоні його економічних контактів вагового срібла з чіткою нормою номіналу, якої дірхем X ст. вже не мав.
721
Рыбина Е. А. Сведения о торговле в берестяных грамотах: История и культура древнерусского города // МГУ. — 1989. — С. 78, 79.