Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Крім того, слід ураховувати, що законодавець з метою економії нормативного матеріалу часто формулює комплексні положення, в яких містяться норми різних галузей права. Наприклад, законодавство про стандартизацію та сертифікацію встановлює публічно-правові норми, але вимоги до якості товарів, що встановлюються державними стандартами, державними будівельними нормами, технічними умовами, мають не тільки публічно-правовий зміст, а і цивільно-правовий. Нормативно-правові акти, що встановлюють у належних випадках ціни на товари, роботи, послуги, одночасно формулюють публічно-правові обов'язки осіб, що займаються відповідною діяльністю, та регулюють їх цивільні відносини зі споживачами. Це стосується і численних інших нормативних актів публічного права, які, таким чином, набувають одночасно і ознак актів цивільного законодавства.
Разом з тим від положень актів законодавства, що містять одночасно норми публічного та приватного права, треба відрізняти ті правила, що мають одногалузеву належність. Так, усупереч вимогам податкового законодавства, фізичні особи можуть, наприклад, здійснити продаж речі, не придбавши патент відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про податок на промисел» [233]. Але ж це порушення ніяк не може вплинути на дійсність договору купівлі-продажу, оскільки вимога податкового законодавства в цьому випадку не може поширюватись на відносини платника податку (продавця) з покупцем.
Цілком очевидно, що нормативно встановлені вимоги держави до якості товарів, робіт, послуг, до цін на них регулюють відносини відповідних суб'єктів з державою, але ж основним їх призначенням є регулювання відносин виробників товарів, виконавців робіт, осіб, що надають послуги, з покупцями, замовниками. Такої мети не мають норми податкового законодавства. Мета відповідних норм і є критерієм для виявлення їх галузевої належності.
5. Суперечність правочину актам цивільного законодавства завжди означає і суперечність суб'єктивним правам того чи іншого учасника відповідних цивільних правовідносин. Але ж суперечність суб'єктивним правам не завжди є прямою суперечністю актам цивільного законодавства, оскільки цивільні права та обов'язки встановлюються не тільки актами законодавства, а й правочинами та деякими іншими актами. Проте слід ураховувати, що із численних норм законодавства випливає, що цивільні обов'язки мають виконуватись, а цивільні права — здійснюватись (у необхідних випадках — примусово у встановлених публічно-правових формах), незалежно від того, встановлені вони законодавством чи договором. Тому слід визнати, що правочин не може суперечити не тільки актам цивільного законодавства, що повинні розумітись досить широко, а й суб'єктивним цивільним правам та обов'язкам, які випливають із законодавства або встановлені правочином. Але стосовно правочинів, якими передбачається передання індивідуально визначених речей, діють спеціальні правила ст. 620 ЦК. Це виключає (якщо інше не встановлено більш спеціальними правилами) визнання недійсними договорів про передання індивідуально визначених речей, якими порушуються права осіб, яким ці ж речі мають бути передані відповідно до раніше укладених договорів. Близький до цього висновок випливає й із ст. 330 та 388 ЦК, що виключають витребування майна у добросовісного набувача. Слід звернути увагу на ту обставину, що у цивільному законодавстві України спостерігається загальна тенденція до легалізації наслідків правочинів, що вчинені всупереч цивільним правам інших осіб, в інтересах стабільності цивільного обороту. Ця тенденція проявилась, зокрема, у наданні пріоритету обтяжувачам та іпотекодержателям за критерієм моменту реєстрації обтяження, іпотеки, хоч би раніше зареєстровані обтяження чи іпотека і виникли на підставі правочинів, що порушують права обтяжувачів, іпотекодержателів, які свої обтяження, іпотеку не зареєстрували чи зареєстрували пізніше (ст. 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]; ст. З Закону «Про іпотеку» [197]).
6. Частина 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК дають підставу для визнання правочину недійсним у всіх випадках, коли він суперечить імперативним нормам законів. Так, наприклад, підлягає визнанню недійсною умова договору між двома юридичними особами про те, що сторони ні за яких умов не будуть вимагати розірвання договору. Частина 2 ст. 651 ЦК імперативною нормою надає суб'єктам цивільного права можливість захисту права шляхом пред'явлення позову про розірвання договору (припинення правовідносин). Зазначена умова договору суперечить також ст. 16 ЦК, позбавляє суб'єкта права на захист і має визнаватись недійсною. Якщо ж сторони договору за взаємною згодою відступили від положень цивільного законодавства в межах, в яких це допускається ч. 3 ст. 6 ЦК, то договір (правочин) не може бути визнаний недійсним.