Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Разом з тим як правочини можуть бути кваліфіковані та окремі дії, спрямовані на досягнення цивільно-правового результату (прості юридичні факти), якщо цим діям надається самостійне правове значення, — пропозиція укласти договір (ст. 641 ЦК), відповідь про згоду укладати договір (ст. 642 ЦК) тощо.
13. Односторонніми правочинами є видача довіреності (ст. 244 ЦК), заповіт (ст. 1233 ЦК), заява про зарахування взаємних вимог (ст. 601), одностороння відмова від зобов'язання у випадках, передбачених законом (ст. 525 ЦК), відмова кредитора від зобов'язання (ст. 615 ЦК), відмова від договору доручення (ст. 1008 ЦК) тощо У Можливість учинення односторонніх правочинів передбачена багатьма спеціальними положеннями Цивільного кодексу, законів та інших нормативно-правових актів.
Односторонній правочин як юридичний факт передбачає волевиявлення тільки однієї особи, хоч юридичні наслідки в результаті одностороннього правочину настають і для інших суб'єктів, як це випливає з відповідних спеціальних правових норм. Така можливість передбачена і загальним правилом ч. З ст. 202 ЦК. Вона конкретизується, наприклад, в положеннях ст. 651, 653 та 666 ЦК. Відповідно до ст. 666 ЦК у разі непередання продавцем у встановлений строк приналежностей або документів, що стосуються товару, покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу (ч. З ст. 651 ЦК). Порушення, якого припустився продавець у наведеному випадку, слід кваліфікувати як істотне. Тому на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК у зв'язку з розірванням договору шляхом односторонньої відмови від нього покупця (тобто внаслідок одностороннього правочину, вчиненого покупцем) у продавця виникає обов'язок відшкодувати збитки, що виникли на боці покупця.
14. Новий Цивільний кодекс не формулює загальних правил про момент, з якого правочин вважається вчиненим. У ч. 1 ст. 210 ЦК цей момент визначається стосовно правочинів, що підлягають державній реєстрації, а в ст. 638 та 640 ЦК — стосовно двосторонніх правочинів та виникнення (зміни, припинення) на їх підставі правовідносин. В інших випадках це питання має вирішуватись на підставі ч. 5 ст. 202 ЦК та ст. 638 і 640 ЦК. У зв'язку з цим наведемо приклад із судової практики. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю засвідчив у приватного нотаріуса заяву про вихід із товариства і протягом тривалого часу після посвідчення зберігав цю заяву у себе. Інші учасники товариства дізнались про це зі слів учасника, який написав заяву, подав її для нотаріального посвідчення, що стало підставою для позову товариства до учасника, що тримав нотаріально посвідчену заяву у себе, про визнання його таким, що втратив права та обов'язки учасника. Позов судом було задоволено. І це було помилкою, бо такий правочин може бути визнаний здійсненим лише з моменту подання нотаріально посвідченої заяви особі, яка відповідно до закону та статуту господарського товариства має повноваження приймати такі заяви та здійснювати інші пов'язані з цим дії.
З іншого боку, ст. 1233, 1234, 1247, 1248, 1254 ЦК дають підстави для висновку про те, що односторонній правочин — заповіт — повинен визнаватись учиненим з моменту його нотаріального посвідчення.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
1. Стаття 203 ЦК формулює загальні вимоги до правочинів. їх невиконання є підставою для визнання правочину недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК). Лише невиконання вимог закону щодо форми правочину зазвичай не тягне його недійсності. Порушення вимоги закону щодо форми правочину тягне його недійсність лише у випадках, передбачених ст. 218 — 220 ЦК.