Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
14. Професійна діяльність на фондовому ринку може здійснюватися банками, а для інших торговців цінними паперами вони визнаються виключним видом діяльності, несумісним з іншими видами підприємницької діяльності (ст. 16 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221]). Порушення цих вимог є підставою для визнання правочинів недійсними.
Аналогічні наслідки тягне здійснення операцій з цінними паперами як виду підприємницької діяльності юридичними особами, які не відповідають статусу торговців цінними паперами. Слід, однак, ураховувати, що такі наслідки тягне тільки здійснення операцій з цінними паперами як підприємницької діяльності. Якщо ж-підприємство набуває у власність цінні папери з метою одержання доходу у вигляді процентів, дивідендів, а не з метою одержання доходу від торговельних операцій з цінними паперами, то такі операції не підпадають під визначення діяльності з торгівлі цінними паперами, яке дається в ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок». Розмежовувати такі правочини на практиці досить важко. Найбільш надійним критерієм для такого розмежування є бухгалтерський облік. Якщо цінні папери оприбутковані покупцем як нематеріальні активи, такі правочини і така діяльність не підпадають під визначення діяльності щодо обігу цінних паперів. Якщо ж цінні папери оприбутковані як товар, правочини і відповідну діяльність слід кваліфікувати як такі, що підпадають під дію зазначеної статті.
15. При застосуванні правил, що встановлюють зміст цивільної правоздатності юридичних осіб, необхідно враховувати, що особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання можуть установлюватись законом (ч. 2 ст. 9 ЦК). Це означає, що норми Господарського кодексу в сфері, на яку цей Кодекс поширюється, підлягають переважному застосуванню. Це стосується і визначення змісту правоздатності суб'єктів господарювання. На відміну від ст. 91 ЦК, що встановлює зміст цивільної правоздатності юридичних осіб, ст. 207 ГК («господарське зобов'язання, що укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути...визнано...недійсним...») виходить із того, що учасники господарських відносин наділяються спеціальною правоздатністю. Тому відповідні положення Господарського кодексу і спеціальних законів, що визначають зміст цивільної правоздатності (господарської компетенції) суб'єктів господарювання, повинні застосовуватись до всіх правочинів, які здійснюють суб'єкти господарювання (як тих, на які поширюються норми Господарського кодексу щодо майново-господарських зобов'язань, так і тих, на які вони не поширюються, зокрема, на відносини суб'єктів господарювання з фізичними особами, що не є суб'єктами господарювання).
16. Не виключається встановлення підстав для визнання правочинів недійсними й іншими законами. Так, відповідно до абзацу другого п. 11 ст. 17 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] може бути визнаний недійсним правочин, укладений боржником із заінтересованими особами (ці особи визначаються в ст. 1 названого Закону), якщо вчинення правочину завдало або могло завдати кредиторам цього боржника збитки. Тут же передбачається можливість визнання недійсним правочину, укладеного боржником з окремим кредитором або іншою особою протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, якщо правочин надає перевагу одному кредитору перед іншим або пов'язаний з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника в зв'язку з його виходом із складу учасників боржника. Відповідно до частини першої ст. 52 Закону «Про банки та банківську діяльність» правочини, що укладені банком з пов'язаними особами на умовах, більш сприятливих, ніж звичайні, визнаються судом недійсними.
17. При оцінці правочину на предмет його відповідності актам цивільного законодавства слід дуже уважно ставитись до кваліфікації правових норм, на предмет відповідності яким оцінюється правочин. Правотворчі органи не без підстав прагнуть до економії правового матеріалу і дуже часто в одному і тому ж положенні (однією і тією ж фразою) формулюють норми (диспозиції норм) двох і навіть трьох галузей права. Це — об'єктивне явище. Можна критикувати практику, що склалася, але не можна її ігнорувати. Але ж при тлумаченні таких правових норм не можна відходити від їх букви. Зокрема, не треба бачити цивільно-правові норми там, де правотворчий орган їх не формулював. Так, п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [81] серед функцій державних податкових інспекцій у районах і містах називає подання «до судів... позовів... про визнання угод недійсними та стягнення в доход держави коштів, отриманих... за такими угодами...». Цією нормою встановлено повноваження (компетенцію) державного органу. Твердження про те, що наведене положення формулює також норму цивільного права, надто далеке від змісту цього положення. Тим часом зустрічаються і позови органів державної податкової служби про визнання правочинів недійсними і стягнення в дохід держави отриманого за такими правочинами, зокрема за відсутності ліцензії на право провадження відповідної діяльності, і рішення господарських судів, якими такі позови задовольняються.