Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Частина 1 ст. 203 ЦК формулює вимоги до змісту правочинів. При тлумаченні поняття змісту правочину слід ураховувати наступне. Правочин є дією (виявом волі) на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Тому зміст правочину складають у першу чергу ті права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовились. Але ж правочин — це не правовідносини, тому його зміст не може обмежуватись зазначеними правами та обов'язками. Учасник правочину виявляє волю на вчинення правочину з іншими особами. Отже, зміст правочину включає до себе і зазначення на цих осіб. Невизначення цих осіб (цієї особи) або визначення їх усупереч законодавству означає, що зміст правочину суперечить актам цивільного законодавства, а тому може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 2 ст. 203 ЦК. Відтак учинення правочину, наприклад, усупереч правилам ч. 2 ст. 362 ЦК про переважне право співвласників на купівлю частки в праві спільної часткової власності, всупереч правилу ст. 777 ЦК про переважне право наймача на укладення договору найму на новий строк, усупереч правилу ч. 2 ст. 147 ЦК про переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю на купівлю частки, що відчужується іншим учасником цього товариства, всупереч правилам нормативно-правових актів щодо проведення аукціонів, тендерів, конкурсів, що визначають порядок визначення особи, з якою має укладатись договір за результатами аукціонів, тендерів, конкурсів тощо, є підставою для визнання правочинів недійсними (це не заперечує положення про можливість заявлення у відповідних випадках особою, переважне право якої порушене, позову про переведення на неї прав та обов'язків, якщо таке передбачено законом).
Разом з тим, належить ураховувати, що численні вимоги законів та інших нормативно- правових актів про необхідність зазначення в договорах юридичних адрес сторін, дати та місця укладення договорів, банківських рахунків сторін не можуть тлумачитися як вимоги щодо змісту правочинів, а порушення цих вимог не є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК, що було б підставою для визнання правочину недійсним.
3. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Це формулювання ч. 1 ст. 203 ЦК буде викликати істотні утруднення при його застосуванні. Справа в тому, що це загальне правило не ставить до правочинів такої вимоги як відповідність актам законодавства взагалі, а обмежується лише вимогою відповідності актам цивільного законодавства. Правда, це загальне правило доповнюється ст. 228 ЦК, що визнає недійсними правочини, що порушують публічний порядок. Але ж порушення публічного порядку як підстава недійсності правочину визначається в згаданій статті досить вузько. Воно дає можливість визнати недійсними на доповнення до правочинів, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК, також правочинів, що за змістом спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення або пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Але ж за межами правочинів, що порушують публічний порядок, залишається велика сукупність можливих правочинів, що не порушують або не можуть порушувати публічний порядок, як він розуміється в ст. 228 ЦК, але порушують вимоги нормативно-правових актів, що зазвичай не визнавались актами цивільного законодавства. Абсурдним був би висновок про те, що невідповідність правочину вимогам таких актів законодавства не тягне його недійсності, оскільки це означало б, що в силу правочину під страхом цивільно-правової відповідальності суб'єкт, що прийняв на себе обов'язки відповідно до такого правочину, повинен діяти всупереч нормам публічного права. Але настільки ж неприйнятним було б і твердження про можливість ігнорування невдалого формування ч. 1 ст. 203 ЦК.
4. Вихід із цієї дуже складної ситуації полягає в належному тлумаченні терміна «акти цивільного законодавства». У законодавстві України дуже мало таких актів, галузева належність яких прямо чи опосередковано виражена в них. Але і тоді, коли галузева належність нормативно-правового акта чітко в ньому виражена, акт законодавства зазвичай містить в собі й норми, що належать до інших галузей права та законодавства. Галузева однорідність норм не забезпечена навіть у Цивільному кодексі. Тому до актів цивільного законодавства слід відносити і комплексні нормативно-правові акти, що формулюють норми різних галузей права (в тій частині, де викладені норми цивільного права).