Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Картографування знахідок свідчить про їх транзит на Русь через Волзьку Булгарію. Через булгарське посередництво надходила у XII—XIII ст. до Києва й середньоазійська ртуть, про що свідчить картографія посудин сфероконусної форми, в яких перевозилось «живе срібло».
Археологічні матеріали XII — початку XIII ст. виявляють масовий характер надходження імпорту з Середньої Азії, Ірану, Сирії до Києва та інших міст Русі. До асортименту східних товарів входили шовк, скляні вироби, керамічний розписний та полив’яний посуд, металеве начиння, військовий обладунок.
Дані археології чудово узгоджуються з писемними джерелами: Бейхані (1030—1041) засвідчує човни руських купців поблизу Амоля; Веніамін Тудельський згадує руські торгові суда у Александрійському порту, ал-Ідрісі повідомляє, що мусульманські купці доходили з Вірменії до Києва; ал-Гарнаті, котрий відвідав Київ між 1150—1153 рр. зустрів тут людину з Багдада. Згідно з хорезмійськими актами XII ст. на місцеві торги надходили руський льон та шкіряна вичинка, яка мала назву «тел’ятін».
Певну роль у товарному обміні Південної Русі XI—XII ст. відігравав також торг з кочовиками східноєвропейського Степу. Як і в попередні часи, головною статею цього обміну була худоба. Київський митрополит Іоанн (1080—1089) у «Правилах церковних» звинувачував руських купців у тому, що вони їздять до половців «іменія та скотолюбія ради».
У XI — на початку XIII ст. сягає розквіту і європейська торгівля Південної Русі. Літописні повідомлення ХІІ ст. неодноразово згадують «латинян», під якими, найвірогідніше, криються негоціанти, німецької нації Священної Римської імперії. З літописної статті 1174 р. можна дійти висновку щодо існування у Києві німецької колонії. Можливо, при ній знаходилась кірха св. Марії та місія бенедиктинців ірландського походження з Регенсбурга, яку 1230 р. спробував скасувати Володимир Рюрикович (повідомлення «Хроніки» Длугоша) й ченці якої 1240 р. втекли від татар до Ірландії («Послання єпископа Гильдесгеймського Годехарда»). Крім Києва досить потужна колонія німецьких купців існувала у Володимирі.
Значним осередком європейської торгівлі на середину XII ст. стають руські міста Нижнього Дунаю: Берладь, Текучь, Малий Галич (Галац). Відома грамота Івана Ростиславича Берладника 1134 або 1144 рр. месемврійським купцям у справі сплати мита по згаданих містах. За змістом грамоти стає відомим, що через Малий Галич відбувався транзит («1съвоз») місцевих, київських («руських»), угорських та чеських товарів.
За писемними джерелами найбільш виразно виступають економічні зв’язки Русі з містами Наддунав’я, зокрема між Києвом та Регенсбургом. На початку XI ст. стосунки між Києвом та Регенсбургом стають настільки звичною справою, що нестача коштів на завершення будівництва (1090—1122) регенсбурзької обителі ірландських бенедиктинців — монастиря св. Якоба та Гертруди, була покрита виторгом від дарованого їм Володимиром Мономахом та «іншими поважними людьми багатющого міста Києва» хутра ціною у сто фунтів срібла («Житіє св. Маврикія Гібернійського»).
У цьому ж столітті в Регенсбурзі існувало купецьке об’єднання «русаріїв», члени якого спеціалізувалися на торзі з Південною Руссю. Деякі з регенсбурзьких «русаріїв» мали власну оселю в Києві, як то Ґартвік, котрий 1178 р. наділив 18 фунтів срібла монастирю св. Бммеррама у Регенсбурзі («Устав монастиря св. Еммеррама»).
Мабуть, пожвавленням торговельної діяльності регенсбурзьких «русаріїв» у Подунав’ї наприкінці XII — на початку XIII ст. викликана поява грамоти угорського короля Імре (1196—1204), якою він підтвердив давнє право естергомського монастиря на збір мита з купців, що йшли з Русі через Пешт, Естергом або інше королівське місто. Зусиллями цієї корпорації руське хутро розповсюджувалося у багатьох містах Німеччини, зокрема у Кельні, як це видно з грамоти герцога Леопольда від 9 липня 1192 р.
Стійкі економічні контакти у XI—XII ст. з Південною Руссю мали також міста Рейнської провінції, Вестфалії та Пфальцу. У гімні на честь кельнського архієпископа Анно (помер 1075 р.) є рядки про дари, що він отримував від різних країн. З Русі добував він «різноманітне добро для свого міста». У нотатках шпеєрського рабина Ісака бен Ашера згадується пайове товариство (друга половина XI ст.) місцевих євреїв, які утримували караванну торгівлю з Руссю, частина з них походила з Русі й мала там постійні оселі. Роль вузлових транзитних пунктів регенсбурзько-кельнської торгівлі з Руссю відігравали Прага та Краків.