Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У 1934 році москвини знищили Михайлівський Золотоверхий монастир. Його головна церква св. Михаїла була архітвором світового мистецтва Київської та Гетьманської діб (гетьман І. Мазепа відбудував її в 1705 році). На тому місці москвини побудували «Совнарком». Тоді ж знищили вони другу фундацію І. Мазепи — собор св. Миколи, хоч він стояв збоку від головних вулиць і нічому не перешкоджав. Третю фундацію І. Мазепи — Братську церкву в Києві москвини знищили в 1937 році. А в ній була сила силенна багатющих історичних наших пам’яток; у ній був похований гетьман П. Сагайдачний, а біля неї багато наших визначних історичних осіб.
Михайлівський храм Видубицького монастиря, присвячений патронові Києва архангелові Михаїлові (лицар Михайлик), побудований ще за Київської імперської доби і відбудований І. Мазепою, обдерли до голих стін з усіх прикрас, ікон, написів та обернули на склад.
Те саме зробили і з другою церквою Видубицького монастиря — церквою св. Юрія. А Видубицький монастир існував 850 років.
Москвини зруйнували в Києві в 1934 році ще кілька наших історичних церков, як, напр., Трисвятительську церкву з XII ст. І це лише за один 1934 рік. У 1935 році вони цілком поруйнували собори в Одесі та Кам’янці і Вознесенську церкву Фроловського монастиря.
Як бачимо, московська демократія ненавиділа нашого гетьмана І. Мазепу далеко більше, як московська буржуазія. Остання нищила його портрети, герби, написи та інші сліди, а демократія нищила його будови до основ (відомості з: В. Січинський. «Історія українського мистецтва»).
Війна 1941 року дала москвинам величезну нагоду понищити рештки наших історичних скарбів, перекладаючи те варварство на німців. Та й німці не менш за москвинів бажають того самого. Отже, нищили та грабували наші скарби обидва. Перед відступом з Києва москвини підмінували всі більші будови в Києві, в тому числі і головну церкву Печерської Лаври (закладена в 1073 р.). Коли німці зайняли Київ, то вони пограбували з неї все, що могли вивезти до своїх музеїв. За тиждень вибухла міна, і від церкви лишилася одна стіна. Також була підмінована і сама св. Софія; на щастя, українці вчасно знайшли міну і тим врятували нашу національну гордість і святиню.
Та й як же її не нищити! Все українське вже спотворено, сплюгавлено, закаляно, а тут стоїть пишна, горда своєю величчю, божественної краси тисячолітня св. Софія. Стоїть і мовчазною мовою пригадує українцям славне, вільне, велике минуле. Пригадує і, вказуючи на безбожницький музей в її мурах, на московські там канцелярії, ясно, аж надто ясно, говорить українцям, КИМ і за ЩО вони закуті. І цю голосно–мовчазну її мову українці розуміють.
Недавно московська «Правда» вдарила на сполох, бо, як вона повідомляє, 200000 прочан відвідали св. Софію в 1955 році. Прочан, які МОЛИЛИСЯ, а не туристів, що цікавилися там безбожницьким музеєм. І то прочан з усіх земель України, навіть з далекого Закарпаття та Сибіру. Москвини занюхали небезпеку для них і вимагали закрити св. Софію для прочан. «Закрити» в перекладі з московської мови на людську, означає знищити, точніше донищити, бо ще в 1930 році москвини пограбували всі безмірної вартости мистецькі речі св. Софії; зруйнували іконостас, перед красою якого німіли чужинці. Тоді проф. Д. Щербаківський не міг витримати цієї жахливої трагедії — з розпуки кинувся в Дніпро і втопився. Проф. М. Макаренка та інших українців, які протестували проти цього московського варварства, москвини ув’язнили і знищили.
Отже, бачимо, що руйнували наші церкви не лише московські безбожники–комуністи, але й московські релігійні монархісти. Вже це одне вказує на причини і мету. Московські мистецтвознавці розумілись на мистецтві, але вони радили своєму урядові — в невинній формі «нє увлекаться» — нищити українське мистецтво. В 1934 році москвини заборонили фотографувати ті наші церкви, що мали їх руйнувати, а тих, хто тайно фотографував, жорстоко карали, фотографії відбирали і палили. Чи треба більшого доказу МЕТИ руйнування наших скарбів?
Москвини грабували не лише наші церковні речі, але й музейні, які нічого спільного з релігією не мають. Московський уряд (СССР) дуже потребував золота та чужої валюти для оплати закордонної машинерії. Він добре знав, що за будь–які мистецькі пам’ятки європейські чи американські музеї або колекціонери дадуть вдесятеро більше золотих доларів, як ті речі важать. І знаючи це, і потребуючи тих доларів, москвини все ж ПЕРЕТОПИЛИ наші золоті історичні предмети і продали вже перетопленими, діставши вдесятеро менш грошей за перетоплені, ніж могли дістати за неперетоплені. Свої МОСКОВСЬКІ історичні золоті предмети москвини не те що не перетоплювали, але й цілком НЕ ПРОДАВАЛИ.