Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
У постшістдесятницькій ситуації, що означила вихід з наївної меланхолійної мужності, є два романи, які відобразили чоловічо-жіночу ситуацію з позиції пошукової постмодерної ситуації: «батьківська» позиція у «Роксолані» (1980) П. Загребельного і «синівська» позиція у «Домі на горі» (1983) Вал. Шевчука.
Імперська постмодерністська тенденція, спрямовуючись проти зміцнення національного характеру, як було сказано, зацікавлена в розщепленні мужності і жіночості в національному світі, адже психічний імперський механізм розщеплення тотально діє на всіх рівнях, спрямованих проти національної соборності. П. Загребельний символічно поселяє українську талановиту жінку Роксолану в жорстокий східний імперський світ, ситуація асоціативно відображає позицію фемінної поневоленої України в садомазохістській Російській імперії. Закономірно, що в епосі постмодернізму західноєвропейське мислення активно рефлексує над проблематикою східного і західноєвропейського патріархату. Жорстокий східний патріархат порівняно з культурним західним європейським спонукає до розбудови різних гіпотетичних конструкцій. Наприклад, американський антрополог М. Джімбутас намагається переконати, що патріархат — органічна структура східного світу, а не західного[1175], тому що європейський світ здавен матріархальний, а кінець європейського матріархату був спричинений вибухом насильства, яке означало вторгнення до західного світу озброєних металом народів, які прийшли зі Сходу і поклали край щасливим часам матріархату. «Тоді як європейські культури мирно жили і досягли правдивого апогею мистецтва й архітектури в 5 тисячолітті до I. X., — пише Джімбутас, — дуже відмінна неолітична культура, з одомашненими кіньми і смертельною зброєю, з’явилася в басейні Волги, в Південній Росії»[1176]. Однак таке гіпотетичне моделювання європейського матріархату є вираженням феміністичної романтичної міфологізації. Адже насправді існували дві протилежні давні моделі патріархату: осілий національний європейський патріархат, заснований на органічній родинній мужній духовності, яка відсилає до десексуалізованого праотця (архетип Бога), і кочовий східний імперський патріархат, що ґрунтується на авторитарній маскулінній завойовницькій силі й відсилає до сексуального потужного праотця (архетип диявола). Саме цей кочовий східний патріархат взято в основу Російської імперії.
У своїх дослідженнях давнини різних народів Леся Українка дійшла висновку, що арійцям як споконвічним європейцям притаманна сформована в родині модель патріахального життя: «Громада їхня теж була подібна до великої сім’ї, та навіть «клан» (рід, племено) їхній був не що інше, як велика родина, а над родиною тією владав старший в роді, а з ним разом рада старших родичів»[1177]. Аналізуючи давньоукраїнські суспільні моделі на основі родинних містерій святого Вечора, святкового племінного Збору та інших фактів, К. Сосенко підтверджував органічність для українців прадавньої патріархальної суспільної моделі[1178].
У постмодерному дискурсі, який піддає критиці авторитарну східну патріархально-імперську структуру, пізнавальний інтерес становить формування едіпової позиції українських письменників. З цього погляду знаковим є роман «Роксолана» П. Загребельного, в якому архетипна українська жінка з потужним батьківським кодом мужності й потужним вітальним материнським кодом привносить у східний авторитарний патріархат (символічно — Османську імперію) жіночу програму розумної деконструкції. У XIX ст. Леопольд фон Захер-Мазох, аналізуючи психологічну відмінність українок від європейських жінок, пророчо проголосив, що у лоні цих жінок «лежить майбутнє» українського народу[1179]. Подібне національне майбутнє пророчо символізує у своєму романі П. Загребельний.
1175
Див. інші гіпотетичні конструкції у статті: Зборовська Н. Перцепція феміністки у західноєвропейському дискурсі та українському письмі // Слово і час. — 2005. — № 1. — С. 50—61.
1176
Gimbutas Marija. The Language of the Goddess. — San Franciso., 1989. — P. XX.
1177
Українка Леся. Стародавня історія східних народів. Видання перше Ольги Косач-Кривинюк. — Катеринослав: Друкарня І. Вісман та І. Мордхілевич, Феодосійська, 9., 1918. — С. 14.
1178
Див.: Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. — К., 1994.
1179
Леопольд фон Захер-Мазох. Жіночі образки з Галичини // Леопольд фон Захер-Мазох. Вибрані твори. — Львів, 1999. — С. 30.