Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Державницька діяльність Роксолани в романі П. Загребельного продиктована прагненням утвердити лібідозне материнське право проти садистського (імперського) батьківського закону. На цій основі моделюється її кульмінаційний поєдинок з Османською імперією, що символізується як велика поразка і велика перемога свідомої жінки. Авторитарний східний патріархат уособлює кровавий закон Фатіха: при переході влади батька-султана у руки одного з синів, щоб запобігти міжусобним війнам, усе чоловіче покоління Османів, окрім родини нового султана, знищувалося. Щоб виграти свій бій з Османською імперією, Роксолані потрібен духовний син, який порушить батьківський жорстокий закон на користь материнського лібідозного права. Це має бути син, у якого лібідозні імпульси сильніші за деструктивні, потяг до духовності переважатиме над потягом до сексуальності. До влади ідуть два сини — Селім і Баязид. Селіма ніщо не єднає з матір’ю, крім народження: «Байдужий до всього на світі, окрім пиятики і розпусти, з тупим, одутлуватим обличчям, цей червонобородий чоловік не викликав у ній нічого, крім страху й відрази»[1180]. Отже, Селім, навіть не задумуючись, автоматично виконає кривавий закон Фатіха: уб’є свого брата і всіх його маленьких синів, і в нього не здригнеться серце. Лише Баязид послухає свою матір. «Він би не вбивав свого брата, навіть ставши султаном. Адже він такий добрий»[1181], — розмірковує Роксолана, вирішивши у мудропідступній боротьбі за владу передати Османську імперію улюбленому синові. Роксоланою керує бажання у такий спосіб закріпити владу матері, здобувши титул валіде, тобто впливову позицію при патріархальній структурі сина-султана. Адже султанша підкоряється султану, а син-султан підкоряється матері. Якщо здійсниться її мрія, то вона зможе модернізувати патріархат, із кривавого жорстокого світу імперії творити державу сина і матері. В останньому бою Роксолана зрікається чоловіка-ворога заради нового світу, де правитиме духовний син. У любовній структурі «мати-син» психоаналітичне, фройдівське пояснення зазначає, що взаємини матері з сином «найдовершеніші, справді найвільніші від амбівалентності людські взаємини»[1182], «найчистіший приклад незмінної любові»[1183]. Очевидно, на цій лібідозній основі формувалося Шевченкове пророцтво для України — «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Тому, попри те, що материнське бажання Роксолани в романі П. Загребельного залишається нездійсненим, воно інтуїтивно озвучує українське бажання в імперському світі.