Крига. Частини ІII–ІV

— Була Зима.

— Була Зима, й була зима, і я, дурень, пішов із хлопцями до лісу капкани ставити, ми хотіли шкури продати, заробити рублів, а інший мальчик бутель сивухи узяв, а інший ще… Перепилися ми всі, про це вже я нічого не пам’ятаю, але перепилися і поснули там на ніч, прийшли морози сорочі, замерзли ми на камінь… Кажуть, що я не жив.

— І що сталося?

— Та завітав уночі до Мрачнєтова Батюшка Мороз.

— Ви вже знали його.

— Ні. Тільки хіба, Ваше Благородие, тільки хіба попередньої неділі исправник приїхав до села й у старости прибив таке оповещение за Батюшкой Морозом із обіцянкою ста золотих рублів тому, хто віддасть його владі. З великою фотографією.

— Ах!

— Сто рублів золотом для селянина! А він прийшов у найбільший мороз, значит у морозі, морозом, на морозі. Голий був цілком, і так він ішов через заметіль. Старий Ґосєв питає його, навіщо він прийшов, — Батько Мороз каже, що йде за чорним Сонцем, і щоб хворих йому дати, зцілить, що можна зцілити, недуги виморожував.

— Він розмовляв?

— Розмовляв. Тоді. Так.

— Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий?

— Так. Але ото ви мусите знати, що він не був ще настільки Батьком Морозом, як тепер його знаю; і не пригадаю, чи навіть таким іменем був провіщений. А ще мені люди оповідали: що ходив, що сідав, що говорив по-живому, що навіть горілку пив, — тільки що все поволі якось і дивними рухами, й що рипів, і сніг, і крига з нього сипалися, й узагалі зимний був дуже, ніяк торкнутися, чи у хаті пригостити, бурульки до землі.

— І що? Кажи, Мєфодію.

Він провів щокою по моросклі, наче кіт, що лащиться до… до морозу.

— І мать прибігла в розпачі: рятуй мою дитину! Померзли ребятишки на смерть! До ніг падає, зимно, й мало сама його не потягла за собою. Куди собаки мисливців відпровадили, — туди й пішов.

— І що?

— І живу, як бачите.

— Що він зробив?

— А хто його знає! Четверо нас було, п’яних-замерзлих: одного зрушили, відривати від землі взялися, то спочатку рука, закрижаніла, йому відпала, далі тіло луснуло — так і залишили, й за попом послали. А баби Батюшку Мороза привели. Як ми там лежали під деревами, на голій мерзлоті… спершу він довго з нами щось там робив, у крови нишпорив, кажуть, що в серця нам бурульки червоні вморожував.., а потім узяв і зійшов із нами на Шляхи Мамутів.

… Три дні чекали родители й до образíв молилися; четвертого дня на світанку вийшов із землі зі мною і Пєтєю. Нібито ми були при повній свідомості: не пам’ятаю. Але, бачите, пане, живий, живий і здоровий, і тямкий. Лише те нам зосталося від смерти — мороз у кістках. Значит, Пєтя — всього на кілька днів, бо заморозь його не відпустила, хоча льодом і камінням, і землею блював, й ті згустки чорні ножем собі з тіла виймав, у вогонь клався; але я…