Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 217 218 219 220 221 222 223 224 225 ... 365
Перейти на страницу:

— Я не знаюся, — сказав П’єлка. — Я не читаю.

— Але ми перебуваємо на землі Криги, тут навіть мужик, який у житті в чисте дзеркало не зазирнув, може на кількох пальцях о б ч и с л и т и. — Відставилося горня. — Скажи-но, Мєфодію: за кого ти так соромишся?

Він притис скроню до шиби, заплющив очі.

За родителей моих, за них.

— Хто вони?

— Хто? — зітхнув він. — Вони вже з мамутами ходять.

— Але сором триває.

— Сором триває, пане, триває, ой як триває.

— За що?

— За підлість, за вредность нелюдську, чорні серця і життя моє, такий сором перед Богом і людьми, такий… — він мало не задихнувся. Молодик приклав кулак до грудей, схилив голову. — Тягне, тисне, рве пазурами вогнистими, що дихати майже неможливо, іноді так.

— Знаю, П’єлко, знаю. Але й те я знаю, що ми не живемо гріхами своїх батьків. Якби ми все від них успадковували, включно з печаттю первородного гріха, то за стільки поколінь постало б на Землі царство сатани: бо кожна дитина до гріхів минулого докладала б власні гріхи. Але все навпаки, П’єлко, все навпаки!

— Коли через мене, за мене й про мене! — завив Мєфодій. — Що я живий!

— А що ти такого вчинив?

— Я… П’ять років тому, п’ять років тому я був таким підлітком, що в снігу з чабанськими собаками ганявся, кара Божа для матері й батька, лісами блукав, їжу крав, від роботи тікав. Жили ми в Мрачнєтові, в такій деревне під лісом, з вільного права канцлера Столипіна заснованій, ще до лютих; звідси може сто вёрст.

— Була Зима.

— Була Зима, й була зима, і я, дурень, пішов із хлопцями до лісу капкани ставити, ми хотіли шкури продати, заробити рублів, а інший мальчик бутель сивухи узяв, а інший ще… Перепилися ми всі, про це вже я нічого не пам’ятаю, але перепилися і поснули там на ніч, прийшли морози сорочі, замерзли ми на камінь… Кажуть, що я не жив.

— І що сталося?

— Та завітав уночі до Мрачнєтова Батюшка Мороз.

— Ви вже знали його.

— Ні. Тільки хіба, Ваше Благородие, тільки хіба попередньої неділі исправник приїхав до села й у старости прибив таке оповещение за Батюшкой Морозом із обіцянкою ста золотих рублів тому, хто віддасть його владі. З великою фотографією.

— Ах!

— Сто рублів золотом для селянина! А він прийшов у найбільший мороз, значит у морозі, морозом, на морозі. Голий був цілком, і так він ішов через заметіль. Старий Ґосєв питає його, навіщо він прийшов, — Батько Мороз каже, що йде за чорним Сонцем, і щоб хворих йому дати, зцілить, що можна зцілити, недуги виморожував.

— Він розмовляв?

— Розмовляв. Тоді. Так.

— Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий?

— Так. Але ото ви мусите знати, що він не був ще настільки Батьком Морозом, як тепер його знаю; і не пригадаю, чи навіть таким іменем був провіщений. А ще мені люди оповідали: що ходив, що сідав, що говорив по-живому, що навіть горілку пив, — тільки що все поволі якось і дивними рухами, й що рипів, і сніг, і крига з нього сипалися, й узагалі зимний був дуже, ніяк торкнутися, чи у хаті пригостити, бурульки до землі.

— І що? Кажи, Мєфодію.

Він провів щокою по моросклі, наче кіт, що лащиться до… до морозу.

— І мать прибігла в розпачі: рятуй мою дитину! Померзли ребятишки на смерть! До ніг падає, зимно, й мало сама його не потягла за собою. Куди собаки мисливців відпровадили, — туди й пішов.

— І що?

— І живу, як бачите.

— Що він зробив?

— А хто його знає! Четверо нас було, п’яних-замерзлих: одного зрушили, відривати від землі взялися, то спочатку рука, закрижаніла, йому відпала, далі тіло луснуло — так і залишили, й за попом послали. А баби Батюшку Мороза привели. Як ми там лежали під деревами, на голій мерзлоті… спершу він довго з нами щось там робив, у крови нишпорив, кажуть, що в серця нам бурульки червоні вморожував.., а потім узяв і зійшов із нами на Шляхи Мамутів.

… Три дні чекали родители й до образíв молилися; четвертого дня на світанку вийшов із землі зі мною і Пєтєю. Нібито ми були при повній свідомості: не пам’ятаю. Але, бачите, пане, живий, живий і здоровий, і тямкий. Лише те нам зосталося від смерти — мороз у кістках. Значит, Пєтя — всього на кілька днів, бо заморозь його не відпустила, хоча льодом і камінням, і землею блював, й ті згустки чорні ножем собі з тіла виймав, у вогонь клався; але я…

1 ... 217 218 219 220 221 222 223 224 225 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)