Крига. Частини ІII–ІV

— Але скажіть, Модесте Павловічу, як це сталося? — допитувалося наполегливо. — Була якась змова? Пішли накази про арешти? Бо такі вже чутки до нас доходять. І ще про відставку від Імператора, яка також щойно мала лягти Шульцові на стіл.

Кузьмєнцев погладив сиву бороду, жваво зиркнув.

— Еге ж, правду кажете. Є імператорський наказ, про який я чув від людей, які наче бачили його на власні очі. Наказ «вжити усіх необхідних заходів для придушення бунту Шульца».

— Якого бунту?! — вжахнувся Веліцький.

— Князь Блуцький-Осєй ніколи б не погодився на жодне умисне вбивство… — пробурмотілося під носом. — Але Ґайст і Шембух, усі оті з охранки й чиновники, котрі ненавидять Зиму…

— Ви думаєте, що ці зловмисники були наслані на генерал-губернатора охранкою?

— Модесте Павловічу, з ваших уст правда про графа Шульца — яка він був людина: чи скорився б він смиренно, якби був упевнений у несправедливості й чорних підступах, що стоять за звільненням? Модесте Павловічу! Черное Сияние над нами! Як ви бачите графа Шульца?

Адвокат приклав вузлувату руку до скроні.

— Він сильна людина, він праведна людина.

— Бачите! Простіше й безпечніше відправити у відставку труп. Зокрема тут, у Сибіру, за десять тисяч вёрст від палацу Імператора.

— Він ніколи б проти Найяснішого Государя…

— Але чи Найясніший Государ здатний відігнати такий страх?

Адвокат Кузьмєнцев тупо хитав головою.

Пан Веліцький вказав люлькою від крісла у бік столу.

— Послухайте, — прошепотів він, — якщо це провокація охранки, то насправді може бути щось проти поляків. Бог один знає, на кого вказав полковник Ґайст.

— Мені пакуватися?

— Розумієте, лише на перші кілька днів, поки все не заспокоїться; тоді Модест Павловіч скерує листи, вияснить ситуацію офіційно, — но сейчас будь-яка шарпанина з солдатами, і можна заробити кулю у голову. Навіщо дражнити Фортуну?

— Ви, мабуть, це не до кінця ясно бачите, — прошипілося гостріше, ніж малося намір. — Шульц був моїм захисником, це Шульц дав мені й моєму фатерові вільні пашпорти, це він мене проти лютих хотів використати; Боже мій, це ж він узагалі мене сюди запросив! Після смерти Шульца я — стерво між вовками.

— Ви гадаєте, що саме цим зумовлена плітка про ордер на арешт?..

Увійшов камердинер.

— Пан директор Поченґло до пана Ґерославського.

Веліцький запитально пихкнув люлькою. Розвелося руками: несподіванка.

Порфірій Поченґло не хотів заходити до вітальні. Він лише переступив поріг на третьому поверсі. Не зняв шапки, ані мороскляних окулярів, лише шубу розстебнув і рукавиці зсунув, і лише нервово ляскав цими рукавицями по долоні.

Потиснувши хутко руку, він просто з порога кинув:

— Губернатора зарізали.

— Знаємо.

— Знаєте? — Він зітхнув. — Ага, знаєте. Бо, бачите, прийшла відставка…