Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У другій половині X ст., як випливає з писемних джерел (літописні статті 980, 1128, 1135, 1158 рр.; «Кріснасага», оповідь якої сягає кінця X — початку XI ст.), склався ще один шлях з Києва до Пскова й Новгорода. Він проходив через Мінськ, Полоцьк, Неклочь (верхів’я Полоти). Переправа через Західну Двіну здійснювалась, найімовірніше, біля гирла Дісни[716].

Щодо самої Західної Двіни, незважаючи на згадку про неї у «Повісті минулих літ» як про відгалуження шляху «з варяг у греки» її роль в обслуговуванні києво-руських зв’язків прибалтійського напрямку не досить помітна. Становлення торгової траси по Даугаві-Двіні відбувається, ймовірно, у другій половині XII — на початку XIII ст. з проникненням у даугавське гирло північно-німецьких купців.

Уже на початку IX ст. склався суходільний шлях з Києва до міських осередків горішнього Дунаю, що проходив землями Південно-Західної Русі, Малопольщею, Моравією та Богемією («Географ Баварський» — середина IX ст.; «Митний устав міста Раффельштеттена» — 903—904 рр.; Ібрагім ібн Якуб — остання третина X ст.). На основі цієї міжнародної магістралі у другій половині XI ст. утворюються два шляхи, що відігравали значну роль в економічних та політичних зносинах між Києвом та Південно-Західною Руссю. Один з них йшов через Білгород, Здвижень, Мичськ, Ушеськ, Дорогобуж на Володимир.

Другий, що реконструюється за літописними статтями 1150, 1153, 1159, 1160, 1258 рр., пролягав від Києва понад самим Степом на горішній Буг до міст Галицької Русі. Його маршрут проходив Василевим, Котельницею, Болоховим, Межибожем, Теребовлем, звідси до Галича або через Звенигород до Перемишля. Є всі підстави ототожнити цю дорогу з відомим літописним «Соляним шляхом».

Врешті Володимирський та Галицький («Соляний») тракти змикались з давньою По дунайською трасою. Від Володимира дорога вела на Судомир (Сандомир) — Краків — Прагу до Регенсбурга. Ці шляхи інтенсивно використовуються в XII ст.

Шлях від Галича йшов через Коломию на перевал Бореуків Діл (Присліп) або через Перемишль на перевал Ворота (Дукля) до Угорщини.

У XII—XIII ст. на Волині та Прикарпатті утворюється досить розгалужена мережа регіонального сполучення. Від Галича на Пониззя Дністра йшли як водні, так і суходільні шляхи. Судячи з джерел, сплавним Дністер був лише після Кучельмина та Ушиці. Суходільні дороги йшли обопіл Дністра. Переправа через ріку здійснювалась під Василевом.

Від західних кордонів Галицько-Волинського князівства прямували шляхи у Польщу: з Володимира на Городло, Холм, Люблін та далі у Торунь; з Червена — на Сутійськ, Завихвіст, Судомир, а також на нижню Віслу. Мапа ал-Ідрісі (1154 р.) змальовує шлях Краків — Перемишль — Туров. Існував і досить сталий зв’язок між окремими містами руських, земель: Володимир — Любомль — Берестя; Володимир — Белз; Галич — Перемишль — Звенигород — Белз — Володимир — Пінськ — Туров та далі у Понімання до міст Чорної Русі. До Києва була ще дорога Поліссям («Лісовою стороною»): від Володимира на Случ через «Чортів ліс» (лісовий масив між правобережжям середньої течії Случі та лівобережжям горішнього Тетерева) до Ушеська.