Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Отже, можна стверджувати, що на середину X ст. Русь не мала чіткого поділу товарообміну на внутрішній та зовнішній. Тому й професійне купецтво на Русі ще не являло собою виразної суспільної верстви. Принаймні «купець» як соціально значуща особа потрапляє до статей «Руської Правди» (Найдавнішої) лише після новгородських подій 1018—1019 рр., пов’язаних з боротьбою Ярослава Володимировича за великокнязівський стіл[715].

Розгромлення Хозарії створило умови для становлення справді загальноруського східного торгу. Балканський похід Святослава поставив під контроль Русі не тільки пониззя Дніпра (літописне Білобережжя), але й Крим з Північним Причорномор’ям до Дунайського гирла.

За цього періоду виникає товарний обмін між окремими землями та регіонами Давньоруської держави. На початку XI ст. документально фіксується купецтво як окрема соціально визначена група. Наприкінці X — на початку XI ст. торгівля вже мала ознаки внутрішньої та зовнішньої, де головною особою у першій виступав «купець»; зміст поняття «гість» значно розширюється — від торговця із зарубіжними країнами до купця з іншого руського міста.

Наступний, останній, період історії давньоруського товарообміну, незважаючи на роздробленість держави, характеризується закріпленням та подальшим розвитком тих зрушень у торгівлі, що були окреслені за попереднього. Головним надбанням цього часу стало подальше становлення ринкових відносин.

Здійснення східноєвропейської торгівлі значною мірою залежало від кореляції систем шляхів сполучення, які утворювали регіо: нальні комунікаційні мережі. Вихід Київської Русі до оточуючого світу, утворення зон сталих зв’язків півдня східнослов’янської державності реалізувалися, головним чином, функціонуванням дніпровської мережі шляхів. У перший період історії торгівлі Русі, за джерелами (Ібн Хордадбеґ — перша половина IX ст.; Ібн ал Факіх — перша половина X ст.; Константин Багрянородний — середина X ст.; Ібн Хаукаль — остання третина X ст.), гирло Дніпра забезпечувало русам не тільки вихід на візантійське та болгарське узбережжя Чорного моря, але й проходи до Хозарії, Кавказької (Чорної) Болгарії, до Південного Прикаспію та Сибіру. Східний транзит відбувався через Нижню Волгу, Північний Кавказ у Приазов’я, далі степами Дніпро-Донського межиріччя.