Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
Годі й казати, що сфотографувати повне сонячне затемнення нам не пощастило. Зате ми мали інші знімки — знімки дивовижного й загадкового супутника Алексєєва.
Я отримав довгождану посилку з Москви. Мій приятель надіслав для Тетяни оригінально виготовлений апарат для підсилення звуку у вигляді невеличкого гребінця. Один із зубчиків цього гребінця, доторкаючись до твердого горбика за вухом, вібруючи, передавав підсилені звуки мови. Тетяна довго морочилась, приладнуючи гребінець, потім сказала:
— Чую, добре чую… я чую все.
Я й Тетяна вирушили на прогулянку “за оранжерею”. Топанов приєднався до нас. Не знаю, скільки кілометрів пройшли ми того несподівано прохолодного ранку. Клалося на дощ, і Тетяна час від часу позирала на небо, звідки падали поодинокі важкі краплини.
— Затемнення допомогло, а коли б не затемнення, не випадковість, то ми так і не дізналися б, що літає над нами, — говорив Топанов. — Вдалося сфотографувати… Але що? Що ми бачили, що ми зняли? Гадаю, ми не розкриємо таємниці супутника Алексєєва, коли гарненько не подумаємо над тим, що за людина був Алексєєв. Ви, здається, його особисто знали, ви вчилися разом з ним? Знав його і я, доводилось мати справу. І зараз, зізнаюсь, над усе мене цікавить, що ж запустив Алексєєв, що це за сяючий павук? І як він уміло, гнучко захищає себе від радіоімпульса цілком певної форми.
— Якийсь дивний автоматизм… — сказав я.
Тетяна віддала мені на збереження гребінець І уважно простежила за тим, куди я його сховаю, але потім все ж відібрала назад. Скинувши капці, вона побігла вздовж берега. Темна вода заповнювала її сліди на піску; відбігши далеченько, дівчинка підняла з землі якусь річ і, розмахуючи нею, почала гукати.
Ми підійшли до неї. Тетяна простягла нам позеленілу від морської води кістку й запитала: “Якій тварині вона належить?..” Топанов сказав, що кістка кінська.
— А хіба ж у морі є коні! Коник, морський коник, маленький такий, це я знаю!
— А то що? — Топанов показав у далечінь; здавалось, просто серед моря, — а насправді на мілині, що тяглася від берега, — похнюпившись стояв кінь. Коли ми наблизилися до нього, то побачили різко випнуті ребра, запалі боки. Він низько до води схилив голову, рідка грива торкалася хвилі.
— Чому він так стоїть? — спитала Тетяна. — Думає, чи що?
— Коли хочеш знати, Тетяно, коні не думають, — мовив я.
— А чому він не думає, голова ж велика?
— Хворий цей кінь, — сказав Топанов. — Він присів навпочіпки й старанно загріб кістку в пісок. — Хворий, а сам знає, що море може вилікувати його. Кілька днів він отак простоїть, поки не одужає.
— Так він думає! — вигукнула Тетяна. — Аякже! Коли в нас щось болить, ми йдемо до лікаря, а кінь іде до моря і там стоїть, він думає, правда?
— Ні, ні, Таню, — відказав Топанов. — Це інше, ну, як би тобі пояснити… Коні відчувають, що море полегшує їхні страждання, вони тільки пристосувалися, але не думають. До чого тільки живе не пристосовується! Он чайка, он вона схопила рибку!
— Бачу, бачу. До берега полетіла! — Тетяна заляскала в долоні, але чайка, не звертаючи на неї уваги, промчала над нашими головами.
— Ось бачиш, Таню, — продовжував повчально Топанов, — чайка може й літати і рибку хапати, а курка, наприклад, ні літати по-справжньому, ні рибу ловити не може. Чайка пристосувалась до життя над морем… А рак-самітник заліз собі в порожню черепашку і сидить там.
— Він пристосувався?
— Усе живе прагне до життя, захищає своє життя, своїх діток, своє майбутнє, зрозуміла?
Тетяна кивнула головою і знову втекла від нас, а Топанов раптом зупинився, спираючись на ціпок. Обличчя його зробилось розгублене й водночас зосереджене. Я певен, що саме тоді, того тихого похмурого ранку, йому спало на думку те, що освітило незвичайним світлом всі події в лабораторії Алексєєва.