12 польських есеїв

Для історика це явище тим цікавіше, що тут одночасно відбувається зміцнення просвітницьких засад свободи й автономії та їхній перехід до сфери, яка буде такою важливою для романтизму. Подібно як деїзм був критикою релігій, встановлених в ім’я безособової універсальності розуму та моральності, зведеної до необхідного мінімуму, так пієтизм стає подоланням критики в подвійному напрямку: споглядальної містики та активної позиції в світі – через посередництво поняття особи, яка стає наріжним каменем цілої будови. Це безпосередня реакція на формалізм і черствість протестантської Церкви й глибоке застосування формули sola fides. Та єдина віра, що спасає, звертається до увнутрішненої релігії, релігії серця, без необхідного зв’язку з церковними структурами і догматичним апаратом. Достатньо, якщо це будуть малі групи, зосереджені на внутрішньому житті, що намагаються чинити добро в найближчому оточенні. Віра інтеріоризується та індивідуалізується, акценти переміщуються. Відомий фрагмент лаватерівського символу віри свідчить про це: основою віри, моральності, філософії є одне – людське сам на сам з Богом, я наодинці з Ти. Нескінченний Партнер є для нас невловимим, невичерпним. Те, що помічаємо в ньому, те, як намагаємося Його окреслити, більше відбиває наше я, ніж трансцендентну реальність. Віра конституює я в найбільшій інтимності, вона є здатністю пересувати внутрішні межі.

Особистість ніби розширюється або скорочується разом з обширністю своєї віри. Лаватер передає це в енергійному вислові: без Ти немає я, а яким є твоє Ти, таким навіки буде твоє я. Людина може визнати такого Бога, на якого духовно заслужила, і цей образ Бога буде формувати її в самій серцевині особистості. Релігія означає круговий зв’язок, одночасно містичний, скерований догори і екзистенційний, згори вниз, де між Ти і я відбувається праця взаємного формування. Він відповідає додатковому чуттю людини, що відкрите на незримість, на єдність у всьому, – те, що швейцарський теолог називає геніальністю. Ця геніальність є найважливішою творчою силою людства. Вона розвивається там, де ми виходимо поза п’ять чуттів, – як у філософії, так і в мистецтві, чи в дарі співчуття. Геніальним є те, що є релігійним, що залишається в ближчому чи дальшому зв’язку з нескінченністю. Те, що Лаватер і нієтисти вважали виключно людським і загальним даром релігійної людини (іскринку божественності, яка від майстра Екгарта через рейнську містику потрапляє в саму середину просвітницького сторіччя), покоління романтиків зінтерпретує в іншому напрямку. Релігійним вони проголосять те, що геніальне, творчість генія отримає релігійний вимір і вказуватиме людям обрії нескінченності.