Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
Ниють ноги, стомлені ходити химерними плитами музею пам’яті.
— Я є? — питається вона слабким голосом.
— Я була… була… — стомлені очі затуляються.
І раптом, як швидкий сон, пролітають потрібні спогади. Вона хоче їх схопити. Пташка вже бачить потрібний пагорб; він піднімається з води, виростає до розмірів гори. Пташка долітає до верхівки і знесилено падає на неї, відчуваючи, як розливається тепло по всьому тілу.
Вона згадує.
— Я не була…
Вона не була скандальною журналісткою. Та й у повсякденному житті не була скандалісткою. Просто так складалося, що всі неправильно її розуміли. Чи то заголовок не так, бачте, написаний, чи факти, пардон, перекручені, чи в інтерв’ю ти вийшов якимсь уже геть недорікуватим бовдуром. Вона це вміла.
Їй майже 30. Перший шлюб розтанув разом з ілюзіями першої закоханості. Татуювання на правиці обідком зеленуватої змійки обкручує руку. Вона ще і не здогадується, як дратуватиме її цей змій-звабник по багатьох роках. Вона сотнями кілобайтів завалює редакції своїми шпальтами та оглядами. Для розрядки між написанням статей постить статуси в соцмережах, упевнена, що комусь це цікаво, і сподіваючись на десяток лайків та два-три перепости.
Особливо потаємні речі вона записує по-старому ручкою в записник. Їй подобається думати, що все записане від руки навіяно змієм-звабником, який водить її рукою, робить розчерки пером.
Поодинокі побачення з чоловіками закінчуються переконанням у їхній тотальній недолугості, нечуйності, нездатності прислухатися до чужих слів, невихованості, неуважності і т. д. Чоловіки відгукувалися на її статуси лаконічними коментарями типу «10 із 10» або «плюстопіццот».
У хвилини особливо тужливої самотності вона подумувала про те, щоби перейти тільки на жінок, надихаючись відомими прикладами з історії, в яких жінка самостійно вибирала, кого і як мати, чи то пак — кохати. Наступного ранку вона розуміла, що ще не все так печально, та й самотність уже не така безнадійна.
Після чергового скандалу головний редактор був змушений вигадати їй умовне покарання. Під тиском інвесторів, «яким ці феєрверки нафіг нада», головний редактор з формулюванням «у рамках програми обміну досвідом і цільової підтримки дружніх видань» відправив її на практику в газету, яка вже досягла глибокого пенсійного віку, чим, безумовно, пишалася. Одначе при цьому була так само несповна розуму і загалом скидалася на острівець позаминулої епохи, якого всі зміни і катаклізми не те що не займали, просто не помічали.
Простора редакція заховалася в одному з найстаріших і найбажаніших районів міста. Кілька кімнат були завалені архівом світлин, тисячами нерозпроданих примірників газети, а також розтрощеними меблями, що їх невідь-хто дбайливо складав усі ці роки. Більша ж частина приміщення здавалася в оренду юристові. Клієнтів юриста від відвідувачів редакції можна було легко відрізнити, якщо не за віком, то за психічною адекватністю точно.
Так само було і з працівниками газети, які втратили свою молодість, зуби, зір, здоров’я у цих приміщеннях. Так, ніби не вони щомісяця отримували зарплатню, а самі платили данину злому духу, віддаючи і втрачаючи щораз щось своє.
Вже згодом одна із працівниць розповідала, як кілька років тому всією редакцією збирали кошти на операцію, щоби відновити їй зір. За кілька років, мабуть, знову доведеться оперувати, скрушно додавала вона, смиренно вглядаючись у мерехтіння старезного монітора.
Молоду журналістку зустріли радісно і майже без натяків на її вік і стать. Тільки головний редактор із сумною посмішкою сказав: «На жаль, думаю, все одно ваші роки не покращать статистику середнього віку наших працівників».
Він був приємним чоловіком, який міцно тиснув руку і завжди був готовий допомогти. Щоправда, допомогти він не міг навіть собі — газета виходила на борг, папір позичався, фарба вимінювалася, реклама, якщо й була, то безкоштовною.
Журналістку познайомили з усіма, попросили надіслати приклади своїх попередніх писань, вручили десяток газет і звеліли в понеділок виходити на роботу.