Понтиїзм. Казки кінця світу

Реклама

Ви хочете щось купити. Але ви навіть не здогадуєтеся, що саме це буде.

Заходите до супермаркету. Всі товари вишикувано рядами пузатих слоїків і яскравих упаковок. Часом здається, що добираються вони за кольорами, аби гарно виглядали поруч. Ніби інсталяції сучасних митців, що комбінують гівно із золотом, або релігію з медициною, віднаходячи красу в медичних інструментах чи безконечних рядах медичних препаратів.

Ви підходите до полички з товарами. Ваш знерухомлений погляд бачить лише ті товари, що перебувають на рівні очей. Ні вище. Ні нижче. Лише яскрава їстівна ціль перед вами.

Ви вже купили кілька слоїків чи упаковок якогось непотребу, що займатиме місце в холодильнику, доки не вкриється цвіллю. Але ви все одно рухаєтеся далі. Туди, звідки долітає затишний духмяний запах свіжої перепічки. Згадується покійна мама з її домашніми магічними експериментами в духовці. Згадуються теплі миті. І ви вже готові вибрати якусь особливо засмажену булку, заплативши таким чином за кілька секунд щасливих спогадів.

Намагаючись особливо не зважати на важкість кошика з великою кількістю непотребу в ваших руках, все одно рухаєтесь далі.

Раптом око, як детектор, налаштований на віднаходження знижок-акцій-лохотронів, вихоплює напис: «Суперакція!». Ноги мимоволі повертають туди. До кілограмової пачки прального порошку скотчем ледь причеплено одну прокладку, таку пошарпану, ніби попередня власниця намагалась її випрати і здати у секонд-хенд. Ну, або секонд-кант.

— Ну от, нашо мені поюзана прокладка? Шо, нормального нічо не могли придумать? — думає голова, а руки вже тягнуться.

— Все, на цьому, вже точно все, — знову вмикається голова, і ви рушаєте в бік каси. По дорозі трапляється дівчина, яка, на щастя, тільки починає свій робочий день і ще має сили говорити з вами. Дівчинка розповідає вам про «мега-еко-акцію дегустування делікатесних еко-ковбас-без-гмо-і-домішок-туалетного-паперу». Раптом вона додає:

— Підтримайте наші війська. Будьте справжнім патріотом, вживайте тільки вітчизняний товар.

Ви розгублено позиркуєте на неї, знесилені важким кошиком і почуваючись, як знесилене маля, якому казали, що Діда Мороза не існує. А він бачив, як до них у хату ломився якийсь дідуган із червоним носом і накладною білою бородою, дуже схожий на їхнього діда з села. Батьки казали, що Діда Мороза не буває, тепер він є, а тепер, хоп-хоп, і дяді-міліціонери скрутили Діда Мороза і все, його знову немає.