Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
Фальшива зірка світила над ялинкою електричним сяйвом. Метушня і маєта наповнювали ярмарок. Так, наче лялькар надихав життям мертвий шматок тканини і дерева, в його магічних, умілих руках оживала мертва матерія. Птахи, що мали сили відірватися від землі й піднятися вгору, бачили величезний суєтний майдан, в якому рух маленьких череватих людей нагадував діловите хробаччя і мурашву на тілі мертвої тварини, що перетворилася на падло і тепер хутко розкладається.
І якби птаха спустилася трохи нижче, то побачила би неспішного старця, який розмірено крокував своїм маршрутом крізь ярмаркові ряди. Вигляд старця пояснював, чому людину зроблено за подобою Божою. Або навпаки — чому люди малюють Бога схожим на себе. І хоч би як не гріховодив чоловік протягом усенького життя, сивина то відбілить. А справжня лапата борода прикриє шрами і сліди, залишені кігтястим життям.
Старий ішов від людей до людей, тримаючи в руках коробку з плетеної лози.
— Шо той продає? — питала одна.
— Вертеп, навєрно, — наливав другий.
— Ого, — запивала третя.
Він мовчки йшов крізь суєту, на нього зрідка звертали увагу. Про ціну не питали та й самого не займали. Білим маревом просувався він крізь сірий п’янкий туман святкових часникових і винних запахів. Звідкілясь долинали вибухи петард, продавці й покупці терлися пластиковими стаканчиками, собаки, втомлені й задоволені, усміхнено гріли черева на каналізаційних люках.
Старий мав свій шлях, він ішов своєю орбітою, тримаючи в руках вертеп.
Повз проходила жінка, заклопотано складаючи списки, що ще треба купити, що доїсти і як дотягти до кінця місяця без зарплатні. За нею плівся малюк, який ще тільки починав говорити. Він зачудовано сіпнув мамине пальто, порівнявшись зі старим.
— Ама, ама, — сказав малий.
— М? — повернулася жінка.
Вона не хотіла чути незадоволеного дитячого вереску, тому взяла малого на руки і стала перед старцем.
— Ми… — почала вона.
Старий зупинився, але, певно, не від її голосу. Його він, либонь, і не чув. Він дивився на малюка і його очі повнилися лагідністю. Він підійшов до них.
Малюк посміхався беззубим ротом, роздивляючись незвичного дідуся.
— Можна ми… — знову почала мати.
Старий, не слухаючи її, повільно почав піднімати накривку короба.
— Почім ваш вертеп? — долетів діловитий жіночий фальцет з-за плеча жінки.
— Ми перші тут були, — різко відповіла мати, повертаючи голову.
— Ну, знаєте, — відрубав чоловічий бас, який тримав діловитий фальцет під руку.
— Тааак, — протяжно і виразно затягнула мати.
Голоси ставали дедалі сильнішими, зачинався ще один ярмарковий епізод.
Але малюк уже їх не чув. Старець із лагідною посмішкою ледь відтулив накривку і підніс її до очей малюка. У них відбилися жовтувате яскраве сяйво і зеленувато-смарагдові кольори. Малюк зазирнув у короб і побачив безконечну чорноту, крізь яку світило, ніби маленьке серце величезного організму, сонце і довкола нього, як яйця в кольоровій шкаралупі, літали інші планети.
— Ам, — сказав усміхнений малюк.
— … він, бачте, все ’дно глухий, — закінчила мати перепалку і повернула голову в бік старого.
Той саме затуляв накривку, але жінка встигла побачити, що її зсередини обклеєно маленькими сріблястими зірочками з фольги.
Старий затулив накривку і, ні на кого не звертаючи уваги, покрокував далі.
Жінка вже думала, як непомітно наступити підбором на ногу діловитому фальцету і при цьому не вигребти від наполегливого басу. Малюк відволікся на червоних солодких півників, радісно посміхаючись чомусь своєму.
А старий рухався зі своїми дарунками до пологового будинку, щоби просто побути поруч із місцем, де щодня трапляються чудеса і повторюється історія, як різдвяна пісня, поставлена на повторення.
Листи
У ліжку старенька жінка. Вона чекає на свого дорослого сина, який має скоро прийти. Вона тримає пожовклий запечатаний конверт. Її свідомість і пам’ять, як величезний потік води, в якому подекуди проглядають іще незатоплені території. Вона уявляє себе пташкою, що перелітає з пагорба на пагорб. З кожним разом відстань між пагорбами збільшується, пташка стомлюється.
Вона прокручує спогади, як окремі слайди, що проєктуються на свідомість. Першими приходять фальшиві спогади — спогади про себе, розказані іншими або доуявлені зі світлин. За ними пролітають примарні шкільні роки. Перший шлюб, що минувся так само швидко, як і перша дитсадкова закоханість. А далі пустка.
Вона намацує спогади у темній кімнаті своєї пам’яті. Виринають образи, випадкові спалахи подій і музика. Вагітне чекання доньки, а народження сина. Не з’явлення чоловіка, на якого так довго чекала. І далі-далі, ближче до тепер. Але тепер уже не цікаве. Почувається, ніби пробігла музейними залами, але ще має трохи часу перед закриттям і хоче повернутися назад, хоче нарешті знайти шедевр, заради якого взагалі сюди приходила.