Легенди нескореної зими

Ще звечора у них було багато планів на цей день. Найперше — усім хотілось піти на Гідропарк, щоб обмитись в дніпровських водах. По-друге, політики Майдану обіцяли нині на віче оголосити, кого вони обрали лідером революції і що робитимуть, щоб відмінити диктаторські закони 16 січня. Майданівський люд хотів визначеності і розуміння того, куди рухатись далі. До гикавки надокучило сидіти в периметрі Майдану, що оточений з усіх сторін конвойними псами Яника. Але що буде далі й чим закінчиться цей день, мало хто уявляв. Навіть Дід з Мишком уявляли це дуже туманно. Хоча були переконані: почнеться місиво… І за кілька днів вся ця бадяга з танцями на Майдані нарешті закінчиться. Це було б в ідеалі.

Але Мишко цього ранку прокинувся геть хворий. Температура підскочила вище 38 градусів. Лікарка, з надійних, принесла пігулки і порадила вилежатись у когось на квартирі, в теплі. Та командир відмовився. Заумний днювальний закинув у пічку дров, у наметі стало спекотно, як у сауні. Дехто з киян теж прихворів і відпросився додому хоча б на вихідні. Багато кого мучили животи, вони штурмували майданівські клозети, і знову в наметі заговорили про те, що їх таки труять загадковими дисперсними суспензіями. Скоріш за все їх розпилюють з квадрокоптерів, котрі постійно кружляють над Майданом. І збити не зіб’єш, бо ж може то — з кінокамерою, з якогось корисного каналу.

Дід вийшов з палатки, пройшов до «Йолки»[18], роззирнувся. Перед ним розгорнулася пост-апокаліптична панорама ранкового Майдану. Намети різних розмірів і різноманітних відтінків зеленого хаотично нагромаджувались один поза одним. Над ними — комини пічок, що чаділи сірим димом. Дим розсіювався, зависав над Майданом тонкою паволокою. Сотні різнокольорових прапорів, котрі ліниво опустили стяги, проштрикували цю смужку туману й іноді знехотя здригалися від нечутних подихів вітру. Барикади з будівельних мішків і сміття, збиті з дощок халабуди, переходи, хвіртки, зібрані з фанерок, штахет і рекламних щитів, що відділяли одну секцію від іншої, — все це вражало своєю фантасмагоричністю й абсурдністю. Вражало, відштовхувало і приваблювало водночас. Сергієві навіть здалося, що це відбувається не з ним, що все це — з іншої реальності. З якогось фільму, знятого божевільним голлівудським режисером.