Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Ще звечора у них було багато планів на цей день. Найперше — усім хотілось піти на Гідропарк, щоб обмитись в дніпровських водах. По-друге, політики Майдану обіцяли нині на віче оголосити, кого вони обрали лідером революції і що робитимуть, щоб відмінити диктаторські закони 16 січня. Майданівський люд хотів визначеності і розуміння того, куди рухатись далі. До гикавки надокучило сидіти в периметрі Майдану, що оточений з усіх сторін конвойними псами Яника. Але що буде далі й чим закінчиться цей день, мало хто уявляв. Навіть Дід з Мишком уявляли це дуже туманно. Хоча були переконані: почнеться місиво… І за кілька днів вся ця бадяга з танцями на Майдані нарешті закінчиться. Це було б в ідеалі.
Але Мишко цього ранку прокинувся геть хворий. Температура підскочила вище 38 градусів. Лікарка, з надійних, принесла пігулки і порадила вилежатись у когось на квартирі, в теплі. Та командир відмовився. Заумний днювальний закинув у пічку дров, у наметі стало спекотно, як у сауні. Дехто з киян теж прихворів і відпросився додому хоча б на вихідні. Багато кого мучили животи, вони штурмували майданівські клозети, і знову в наметі заговорили про те, що їх таки труять загадковими дисперсними суспензіями. Скоріш за все їх розпилюють з квадрокоптерів, котрі постійно кружляють над Майданом. І збити не зіб’єш, бо ж може то — з кінокамерою, з якогось корисного каналу.
Дід вийшов з палатки, пройшов до «Йолки»[18], роззирнувся. Перед ним розгорнулася пост-апокаліптична панорама ранкового Майдану. Намети різних розмірів і різноманітних відтінків зеленого хаотично нагромаджувались один поза одним. Над ними — комини пічок, що чаділи сірим димом. Дим розсіювався, зависав над Майданом тонкою паволокою. Сотні різнокольорових прапорів, котрі ліниво опустили стяги, проштрикували цю смужку туману й іноді знехотя здригалися від нечутних подихів вітру. Барикади з будівельних мішків і сміття, збиті з дощок халабуди, переходи, хвіртки, зібрані з фанерок, штахет і рекламних щитів, що відділяли одну секцію від іншої, — все це вражало своєю фантасмагоричністю й абсурдністю. Вражало, відштовхувало і приваблювало водночас. Сергієві навіть здалося, що це відбувається не з ним, що все це — з іншої реальності. З якогось фільму, знятого божевільним голлівудським режисером.
Він вдихнув на повні груди ранкове повітря. Воно пахло пряним димом пічок, кухнею, вогким гранітом, сірим небом і холодом. Холод пронизував, крадькома забираючись під куртку, пробігав по хребті, пірнав у груди і морозив душу, пробирав до кісток. Було сіро і незатишно. Сонні протестувальники, що ночували в наметах, якось безсистемно вештались Майданом, розминали м’язи від незручних лежанок і неспокійного сну, говорили в мобільні телефони, курили. Неохайні заспані дядьки, які, схоже, вчора добряче відзначили черговий Святвечір, просто перед сценою потайки поправляли здоров’я з плескатої пляшки. Майдан прокидався…
Підтягались «туристи», що приїздили з інших міст сфотографуватись на Майдані та на дурняк підхарчуватись із повстанських кухонь. Для них це була екзотика з елементами екстриму. Разом з ними з’явились і «революціонери вихідного дня», котрі приїхали підтримати своїх друзів, відвідати знайомих, помітингувати на Народному віче… Прибували кияни, що несли продукти та одяг на пункти збору. Словом, «на революцію», як тоді казали, йшов народ. Майдан залюднювався на очах, ставав живим, рухливим, галасливим, справжнім.
На сцені досі чомусь не було навіть напівбожевільних читців власних поезій, котрі зазвичай починали свої виступи ще до ранішньої Служби Божої. Але ось перші чи то сонні, чи то ліниві працівники сцени, почали розтягувати по підмостках дроти, пересувати тумби, підсилювачі, обігрівачі. Нині знову мало відбутись віче. Сергій криво посміхнувся, подумавши про це. Мало хто з учасників і навіть «героїв сцени» уявляв, чим воно закінчиться. Якщо все ж відбувся якийсь збій і «у верхах» вдалось домовитись, щоб інсургенти сьогодні не почали штурм урядового кварталу, то цієї ночі штурм гарантовано почнуть «правоохоронці», при чому зроблять це підступно і несподівано.
Але цього не повинно статись. Майданівці поплутають усі плани Яника. А після того, як беркутня відіб’є перші атаки штурмовиків, у них не стане ні сил, ні азарту для наступу. Для беркутні — це як спочатку наступити на граблі та добряче отримати по чолі держаком, а потім з розгону лупнутись лобом до одвірка.
18
«Йолка» — в одному з інтерв’ю щодо побиття студентів 30 листопада 2013 року Янукович довго не міг пригадати, як українською називається новорічне деревце, мовляв, діти чекають свята, треба поставити… е-е-е-е… йолку!