Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Подбаю.
— Краще поцілуй його просто зараз — і ти зрозумієш, про що я кажу!
— Я це й збираюся зробити.
— Бувайте, любі! Бене, будь хорошим хлопчиком і роби те, що тобі скаже Доун, — і вона неспішно вийшла.
Доун піднялася, стала навпроти нього і підняла руки.
Брови Джубала поповзли угору.
— Припускаю, що зараз ти збираєшся розказати мені, що в той момент здав назад.
— Гм, ні, не зовсім. Назвемо це осічкою. Чесно кажучи, я можу розповісти про це небагато. Я «мав справу з неминучим».
Джубал кивнув.
— Ніякого іншого виходу. Ти потрапив у пастку й не міг втекти. У результаті найкраще, що міг зробити чоловік, — це спробувати домовитися про мир.
І він додав:
— Але мені шкода, що через цивілізовані традиції моєї родини хлопчик не знайшов спільної мови з жителями джунглів Нижньої Каліфорнії.
— Думаю, я вже не хлопчик, Джубале.
Розділ 32
Коли Бен Кекстон прокинувся, він не розумів, ні де він є, ні котра зараз година. Довкола було темно, дуже тихо — і він лежав на чомусь м'якому. Не на ліжку — але де ж?
Він почав поспіхом згадувати події цієї ночі. Останнє, що він гарно пам'ятав, — як лежав на м'якій підлозі в Сокровенному Храмі й тихо, задушевно говорив із Доун. Вона привела його туди, й вони занурилися, розділили воду, зблизилися...
Він почав стривожено мацати рукою все довкола, але так нікого і не знайшов.
— Доун!
З'явилося слабке, тьмяне світло.
— Я тут, Бене.
— О! Я думав, що ти пішла.
— Я не хотіла тебе будити, — з несподівано глибоким розчаруванням він побачив, що на ній робоча мантія. — Я мушу йти починати зовнішню службу Сходу Сонця. Джилліан ще не повернулася. З того, що я знаю, — то була й справді велика група.
Ці слова нагадали йому те, що вона говорила минулої ночі... Що тоді засмутило його, попри її спокійні й детальні пояснення. Але вона розраджувала його смуток, аж доки він не зрозумів, що погоджується з нею. Він все ще не міг зібратися з думками, не ґрокнув всього — але так, Джилл, напевно, була дуже зайнята своїми ритуалами верховної жриці, завданням, чи радше радісним обов'язком, який Доун пропонувала виконати за неї. Бену дошкуляли докори сумління за те, що йому було шкода, що Джилл відмовилася, наполягаючи на тому, що Доун відпочинок потрібен більше.
Проте він не шкодував.
— Доун... Ти мусиш йти? — він підвівся й обійняв її.
— Мушу, Бене, любий... Милий Бене, — вона танула від його рук.
— Просто зараз? Ти так поспішаєш?
— Тут ніколи не поспішають, — раптом між ними вже не було її мантії. Він був надто вражений, щоб цікавитися, куди вона ділась.
Коли Бен прокинувся вдруге, то з'ясував, що в «маленькому гніздечку» вмикається світло, варто йому лише встати. Він потягся — і зрозумів, що прекрасно себе почуває, а потім вгледівся довкола в пошуках своїх трусів. Їх ніде не було видно, — хоча подітися їм було нікуди. Він намагався згадати, де залишив їх... Але не мав жодного спогаду про те, що він їх узагалі знімав. Проте він точно зайшов у воду вже без них. Ймовірно, вони десь біля басейну в Сокровенному Храмі. Бен подумки нагадав собі зайти туди й забрати їх, а потім вийшов і знайшов ванну.
Кількома хвилинами пізніше, вже поголений і свіжий після душу, він зазирнув у Сокровенний Храм і, не знайшовши там своїх трусів, вирішив, що хтось — можливо, Патті — помітив їх і повісив біля вхідних дверей, де, очевидно, кожен тримав одяг, потрібний для виходу в світ... Вилаявся й сам над собою посміявся за ту сполоханість старої діви, коли розмірковував, чи знімати їх, чи ні. Вони були йому потрібні тут, у Гнізді, десь так само, як друга голова.
Подумавши, він зрозумів, що в нього не було навіть найменших симптомів похмілля, хоча й пригадував, що випив з Доун більше, ніж кілька склянок. І не сп'янів — хоча пам'ятав, що точно випив більше, ніж зазвичай собі дозволяв. Він раніше ніколи не міг поглинати випивку без наслідків — так, як Джубал.
Здавалося, що на Доун спиртне взагалі не впливає, — саме тому він, напевно, й перевищив свою звичну норму. Доун... Що за краля, ну що за краля! Вона аніскілечки не розізлилася, коли він, хвилюючись, випадково назвав її Джилл, — натомість виглядала дуже задоволеною.
У великій кімнаті нікого не було. Бену стало цікаво знати — котра ж зараз година? Не те щоб це його дійсно цікавило — просто шлунок говорив йому, що час сніданку вже давно минув. Він пішов на кухню, щоб глянути, що там можна було знайти.
Коли він зайшов, чоловік, що був там, підняв на нього очі.
— Бене!
— Треба ж таке! Привіт, Дюку!