Чужинець на чужій землі

— Так.

— І?

— Майк, — повільно промовив Кекстон, — без сумніву, досягнув успіху. Гадаю, тепер він міг би навіть продавати черевики зміям.

— Впевнена, що він зміг би... Але ніколи не став би — тому що це було б неправильно, адже насправді вони їм не потрібні. Що сталося, Бене? Я ґрокаю, що тебе щось непокоїть.

— Ні, — відповів він. — Нічого такого, щоб я міг би висловити. О, я не дуже розбираюся в церквах... Але я зовсім не проти них — і точно не проти цієї. Гадаю, що я просто ще не ґрокнув.

— Я запитаю тебе знову, за тиждень чи два. Не варто поспішати.

— Через тиждень мене тут не буде.

— У тебе є кілька колонок у запасі.

І це було не питання.

— Три свіжих. Проте мені не слід залишатися тут так довго.

— Я думала, ти залишишся... Ну що ж, передзвониш потім, пізніше, розповіси мені свої враження — можливо, з приводу Церкви. Тоді, напевне, ти ґрокнеш залишитися тут на більш тривалий час.

— Не думаю.

— Чекай на повноту. Тобі відомо, що це не церква?

— Ну, Патті говорила щось таке.

— Скажімо так: це не релігія. Це є церква — у юридичному й моральному значеннях; але думаю, що наше Гніздо — радше монастир. Та ми не намагаємося привести людей до Господа; це суперечить мові, цього навіть не можна сказати марсіанською. Ми не намагаємося врятувати душі — тому що їх не можна втратити. Ми не намагаємося змусити людей вірити — тому що те, що ми пропонуємо, — не віра, а істина, яку ми можемо перевірити, і ми не спонукаємо їх у це вірити. Істина для практичних цілей, для тут і зараз, істина така ж важлива, як прасувальна дошка, і така ж корисна, як паляниця хліба... Така практична, щоб зробити війну, голод, насилля і ненависть непотрібними, як... Як одяг тут, у Гнізді.

Проте спершу вони повинні вивчити марсіанську. Це єдина перепона — знайти людей, достатньо відвертих для того, щоб повірити в те, що вони бачать, — а потім важко працювати. Це ж важка робота — вивчення мови; і цього можна навчити. Композитор не може написати симфонію англійською... І, наприклад, П'яту симфонію Бетховена не можна висловити англійською.

Вона посміхнулася.

— Але Майк ніколи не поспішає. День за днем він відсіює сотні людей... Знаходить кілька десятків... А з них дуже мало тих, хто вливається у Гніздо, тих, котрих він продовжує навчати. Й  одного дня Майк зрозуміє, що хтось із нас цілковито готовий для того, щоб вийти назовні й створити інші гнізда; а потім це почне рости, мов сніжна куля. Проте в цьому немає поспіху. Жоден з нас — навіть з тих, хто у Гнізді, — не є справді готовим. Правда ж, люба?

Бен підняв очі, чомусь наляканий останніми словами Джилл, — а потім дуже здивувався, коли побачив жінку, яка нахилилася до нього зі спини, щоб запропонувати тарілку; жінку, в якій із запізненням впізнав ще одну верховну жрицю — Доун. Так, це вона. Його здивування не применшував той факт, що вона була одягнена так само, як і Патриція, — за винятком татуювань.