Піти й не повернутися
- Автор: Быков Василь Владимирович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Микола Цівина
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Піти й не повернутися». Краткое содержание книги:
— Моя доброта мене й згубила, — тихо сказала Зоська.
— Ну от! — підхопив Антон. — Сама визнаєш. То чому ж ти й мене загубити хочеш? Я ж тобі не ворог!
— Бувають свої гірші за ворогів, — тихо мовила Зоська. — Ворога можна вбити. А в свого не вистрелиш.
— А, он як! Ти вже готова й стріляти! Це за що ж? За мої турботи? За те, що я тебе рятував Антон підхопився на ноги — її безглузді слова доводили його до шаленства. Він — гірший за ворога!.. Він увесь тремтів од злості при одних лише спогадах про пережите з нею за останню добу. Скільки разів Антон рятував Зоську, скільки допомагав їй, скільки натерпівся від її дурних витівок! Звичайно, він не забувся, що було й інше, що він застосовував грубощі, й вона мала право ображатися. Але зараз він не хотів згадувати це. Він пам'ятав лише зроблене ним добро й обурювався від думки, що за це його добро вона прагнула відплатити йому злом. І ще шкодує, що не мала можливості стріляти!
— Сучка ти підла! — крикнув він розлютовано, і вона, відсахнувшись, завмерла на камені.
За якусь хвилину, не сказавши ні слова у відповідь, Зоська натужно підвелася на ноги і, підтримуючи рукою голову, кудись пішла навколо купи каміння. Антон ненависно позирав на неї ззаду, вона була для нього огидною, і він подумки вирішив, що не покличе її нізащо. Нехай, як собі хоче, рятується сама чи — хай гине, йому до того діла нема. Скоріше за все, і загине. За першою ж хатою в селі натрапить на поліцая і завтра зі зв'язаними руками опиниться в Скіделі. Але хай, він жалкувати не буде. З нього вже досить. З цього часу він їй не товариш і знати її більше не хоче.
Простеживши, як вона хистким непевним кроком обійшла купу каміння, направляючись до села, Антон сердито закинув за плече гвинтівку. Йому треба було в інший бік — до Німану, в ліс. Їхні шляхи назавжди розходилися, і він не шкодував.
Він пройшов десяток кроків од груші й розгублено спинився від нової думки: а раптом їй пощастить? Вона знайде у селі знайому і розповість їй про все, що сталося між ними. Рано чи пізно про це стане відомо і в загоні… Ні, він не міг допустити, щоб вона пішла в село. Для нього це було рівнозначно самовбивству.
— Зосю! — не своїм голосом крикнув Антон. — Зосю!!
Зоська ніби не чула й не оглянулася. Її темна з неоковирною головою постать помалу віддалялася від груші, й Антон підкинув гвинтівку. Він розумів, що в магазині лише два патрони, та око його завжди було гостре, а руки досить тверді. Боячись згубити її в сутінках, він швидко прицілився в чорну спину і плавно натиснув на курок.
Постріл, блиснувши червоним вогнем, на секунду осліпив його, Антон опустив гвинтівку й придивився. Зоська темною плямою нерухомо лежала на снігу, розкинувши руки. Не відриваючи від неї погляду, він перезарядив гвинтівку, та другого пострілу, напевно, вже не знадобилося. До того ж останній патрон треба залишити на можливий крайній випадок.
— От! Так буде краще, — злісно сказав Антон, вилаявся, плюнув на сніг і швидко попрямував через поле в ліс.
19
Їй було погано, дуже боліло в боці й важко дихалося, вона весь час намагалася скинути з себе якийсь незрозумілий тягар, але в неї бракувало сили, і тягар не переставав її душити тяжко й невпинно. Слабкі просвітлення в її свідомості швидко заволікалися каламутним напливом непритомності, вона переставала відчувати себе, забувала про неміч і біль. У короткі миті просвітлення нестерпним ставав біль, крізь який ледь пробивалися невиразні прояви життя, і Зоська не могла зрозуміти, що з нею сталося.
Та якась діяльність свідомості час від часу все ж змушувала її на чергові спроби прийти до пам'яті, одна з них була майже вдалою, вона відчула, що помирає, і вся похолола від жаху. Страх смерті змусив її на новий розпачливий порух свідомості, вона раптом отямилася, та зразу ж втратила свідомість знову од нестерпного болю, що охопив її всю.
Однак, головне, мабуть, було вже зроблено, вона вже знала, що їй загрожує, і намірилася рішуче чинити опір смерті. Вона дуже боялася смерті й дуже хотіла жити. Нова підсвідома спроба прорвалася через біль і повернула їй відчуття навколишнього світу.
Вона ще не могла розплющити очей, але зрозуміла, що лежить на снігу й мерзне. На додаток до болю холод люто пронизував її поранене, знеможене тіло, вона вся дрижала, і найпершим її намаганням було спинити дрижаки. Але дрижаки ще посилилися, водночас вона відчувала свої руки, ноги й намагалася повернутися, але тільки простогнала від болю в боку. І без цього тьмяна свідомість зовсім обривалася від болю, і вона не могла пригадати, чому тут лежить. Мабуть, холоднеча і біль геть притупили свідомість, і вона, як маленька, починала пізнавати світ з того, що було до неї ближче.