Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Поряд з помісно-вотчинним розвивалось у давньоруських містах і вільне ремесло. Місцем його зосередження були посади. Спір про час їх формування не зовсім коректний. Як частини міської поселенської структури передмістя посади практично одночасні дитинцям. Інша справа — питання про характер виробничої діяльності мешканців цих посадів, про час їх бурхливого зростання і розвитку.

Спостереження над посадом найбільшого в Русі міста — Подолом Києва — показують, що вже у IX ст. він являв собою сформований міський район. До X ст. відносять сліди ремісничої діяльності його жителів. Більшою наповненістю ремісничими виробами і залишками різних виробництв характеризуються шари XI ст. Їх значний якісний стрибок припадає на XII ст. У різних районах Подолу виявлено залишки майстерень з обробки бурштину, шиферу, виготовлення скляних і ювелірних виробів, ковальського виробництва. Весь характер культурного шару вказує на розвинуту виробничу діяльність жителів цього міського району. Аналогічна ситуація спостерігається в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Смоленську, Полоцьку, Володимирі-на-Клязьмі, інших містах. Їхні посадські райони у XII—XIII ст. все більше набирають значення зосереджень дрібнотоварного виробництва.

Ще один сектор ремісничого виробництва може бути кваліфікований як державний. Організатором його виступала князівська влада. За своєю організаційною формою це виробництво, очевидно, ближче стояло до помісно-вотчинного, оскільки у його сфері трудились переважно залежні ремісники. У ряді випадків провести чітку межу між власне князівським і державним ремеслом надзвичайно важко. Тим часом були специфічні виробництва, які викликались до життя потребами загальнодержавного розвитку. До них, насамперед, належало будівництво міст й оборонних укріплень. Державна влада надавала цьому великого значення, і не випадково старійшини городників займали високе соціальне та громадське становище.

У сфері князівської компетенції значною мірою перебувало міське монументальне будівництво. Йдеться про князівські резиденції, церковні споруди. Літописи вміщують численні свідчення про їх будівництво тим чи іншим князем. Така персоніфікованість, у більшості випадків, пов’язана з етикетом придворного літописання, але в ній відображені й певні реалії, що засвідчують організаційний бік справи. Як показали дослідження П. О. Раппопорта, руські майстри кам’яних справ перебували у віданні князівської адміністрації. Переміщення князів на столах нерідко супроводжувалось переміщенням із міста в місто і будівельних артілей[712].

Аналіз археологічних матеріалів дозволяє виокремити два основні періоди давньоруського ремесла, які добре узгоджуються із загальною картиною соціально-економічного розвитку Давньоруської держави. Ранньофеодальному етапу відповідає малорозвинуте ремесло, яке перебувало майже цілком у лоні феодального господарства. Періоду феодальної роздробленості відповідає ремесло більш розвинуте, що значно збільшило обсяги товаровиробництва. У літературі ці великі періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний. Визначення ці, проте, досить умовні. По-перше, класична вотчинна система феодального господарства визначається на Русі саме на другому етапі її історії і немає підстав вважати, що вотчинне ремесло цього часу було менш розвинутим, ніж раніше. По-друге, помітні сліди вільного посадського ремесла виявлено у давньоруських містах уже на ранньофеодальному етапі їх розвитку.