Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Обробка заліза, виготовлення із нього речей для господарства, побуту, військової справи здійснювались у ковальських майстернях — кузнях. Їх залишки виявлено практично в усіх давньоруських містах. Найбільшими центрами обробки чорного металу були Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич, Вишгород, інші міста. Асортимент виробів із заліза включав близько 150 назв, у тому числі 22 знаряддя праці, 46 ремісничих інструментів, 16 видів зброї, 37 предметів домашнього начиння, 10 наборів кінської збруї і спорядження вершника, 19 прикрас. Неабиякою досконалістю відзначається ковальський інструментарій: наковальні, молотки, кліщі, зубила, пробійники. За формою і функціональним призначенням вони не поступалися аналогічним інструментам пізніших часів.

Давньоруські ковалі володіли різноманітними прийомами обробки заліза: куванням, зварюванням, цементацією, обточуванням, інкрустацією кольоровими металами, поліруванням. В ряді категорій ковальських виробів висока якість металу доповнювалась функціональною досконалістю форм, а також художнім спорядженням. Насамперед це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. аль-Біруні, становили речі «дивні і виключні». Переконливим підтвердженням сказаному є меч з автографом майстра: «Коваль Людота», виявлений на Полтавщині поблизу с. Хвощеве. Його руків’я прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Рис. 23. Гончарний горн.

У XII ст. в металообробному ремеслі замість високоякісних багатошарових сталевих лез, які виготовлялись за допомогою трудомісткої технології, з’явилися клинки з наварними лезами на залізній основі. Така технологія значно підвищувала продуктивність праці і вказує на ринковий характер ковальської справи, яка розвивалась на вільній міській основі. У XII—XIII ст. помітно збільшився асортимент ковальських виробів, з’явилась серійність виробництва.

Давньоруське слово «кузнец» означало також і ремісника, який працював з кольоровими металами. Ковалі золота, срібла, міді досягли високої майстерності і володіли всіма видами обробки кольорових металів, відомих у середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню і філігранню, зерню, емаллю, технікою свинцевих і олов’яних відливок. Мистецтво відливок в так званих імітаційних формочках винайшли київські майстри у ХП ст. У цій техніці виготовлялись прикраси, які імітували коштовні золоті та срібні вироби і призначались для широкого попиту. Монополією київських ливарників було виготовлення хрестів-енколпіонів, які мали широкий збут не лише в межах Київської Русі, але й в сусідніх регіонах.

Високою технологічною досконалістю відзначаються давньоруські перегородчасті емалі. Ця складна техніка, запозичена Руссю в X—XI ст. у Візантії, набула особливого поширення в XII—XIII ст. Відомими центрами емалевого виробництва вважались Київ, Новгород, Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі. У майстернях цих міст виготовлялись князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Вершиною руської емалевої справи є роботи київського майстра другої половини ХІІ ст. Лазаря Богши, серед них — дві князівські діадеми (з деісусним чином і з зображенням сцени вознесіння Олександра Македонського), а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької. Залишки ювелірних майстерень, пов’язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями, виявлено в центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печорського монастиря.