Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Мистецтвом черні давньоруські майстри оволоділи вже в X ст., але найвищої майстерності досягли у XII—XIII ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вражає декоративність зображень на цих виробах, їх технічна і функціональна довершеність.
Галуззю, тісно пов’язаною з виробництвом емалей, було склоробство. Його сліди виявлено сьогодні у багатьох давньоруських центрах. Склоробні майстерні виготовляли мозаїчну масу (смальту), віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто та інші речі. Оволодіння давньоруськими майстрами секретами скловарного виробництва відносять до кінця X — першої половини XI ст., час розквіту цього виду ремесла припадає на XII—ХІІІ ст.
Рис. 24. Кам’яні формочки і прикраси, виготовлені за їх допомогою.
Наймасовішу продукцію поставляло на ринок гончарне виробництво. Асортимент її широкий. Це горщики, глечики, корчаги, амфорки київського типу, голосники, світильники, підсвічники, керамічні плитки, іграшки тощо. На рубежі X—XI ст. розпочалось виробництво полив’яної кераміки: столовий посуд, дитячі іграшки, декоративні плитки, які вживались в оздобленні інтер’єрів храмів і палаців. У XII—ХІІІ ст. давньоруські керамісти виготовляли вже такий полив’яний посуд, який міг успішно конкурувати на внутрішньому ринку з довізним.
Виявлення керамічних центрів у Білгороді і Вишгороді засвідчує значну концентрацію цього виробництва в посадських районах міст і його відносно велику потужність. У XII—ХІІІ ст. гончарство розвивалось під дією ринку. Майстри досконало оволоділи матеріалами і технологією, але їхня продукція поступалась якістю.
Серед матеріалів, які вживались-на Русі для виготовлення різних виробів, значне місце посідала кістка. З неї робили руків’я ножів, ручки дзеркал, обкладки луків і сідел, наконечники стріл, гребінці, писала, гудзики, іконки. У цій галузі працювали досвідчені різьбярі, майстерні яких виявлено в Києві, Галичі, Звенигороді, Новгороді, інших містах.
Високого рівня розвитку досягли у Київській Русі галузі ремесла, пов’язані з будівельною справою: дерево- і каменеобробні, виготовлення цегли, вапна.
Найдавнішим із цих ремесел було деревообробне. З дерева будувались житлові й господарські споруди, перші християнські храми, оборонні стіни довкола міст і феодальних замків, виготовлялись різноманітні господарські й побутові речі: вози, сани,судна, меблі, посуд. Утилітарність більшості дерев’яних виробів зумовлювала їх художню досконалість. Тесляр чи столяр водночас був і вмілим різьбярем. Свідченням цього є прекрасні зразки художнього різьблення, виявлені в Новгороді, Бресті, Старій Ладозі, Києві.
Широке кам’яне будівництво, яке розгорнулося на Русі наприкінці X — на початку XI ст., потребувало різних спеціалістів — архітекторів-будівельників, цегельників, мулярів, майстрів випалення вапна. Залишки майстерень з оброблення каменю, печей для випалу плінфи і вапна виявлені в Києві, Суздалі, Чернігові, Старій Рязані, Полоцьку. Свого часу Б. О. Рибаков припускав існування цегляного виробництва в понад 25 великих міських центрах Русі. Сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів було в кожному місті, де велось монументальне будівництво. Виняток складали ті матеріали, яких не було на місці (шифер, вапняк) або ті, чиє виробництво вимагало наявності певних традицій (смальта, скло, полив’яна плитка).
Існували й такі різновиди ремесла, як кравецьке, обробка шкіри і пошиття взуття. У писемних джерелах неодноразово згадуються кожум’яки й усмошевці. Майстерні для вичинки шкір виявлені у Києві, Новгороді.