Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Покульгалося до нього, узялося винахідника попід руку; гладке хутро вислизало з руки в рукавичці.
— Ви пам’ятаєте нашу розмову? — прошепотілося. — Під час пожежі в тайзі.
— Так. — Він глянув зверху вниз, втягнувши сухі щоки. — Ви не мусите про це питати.
— Добре. Помпа Котарбінського — Фессар її пошкодив, я бачив.
— Помпа… ах, ота. — Він зиркнув на панну Крістіну. — Я полагодив її ще вчора. — Він підвівся, клацнув пальцями у білій бавовні. — Вже, вже готовий прислужитися.
Вони перенесли її сюди з передньої частини вагона, тепер вона стояла на скрині біля самовара, сербові залишилося лише стягти з неї полотняний мішок.
— Мене це цікавило вже давно, — пробурмотілося, знімаючи рукавички, коли доктор Тесла кріпив до машини чорні кабелі й впорскував між рухомими металевими частинами гаряче мастило. — Що саме приводить її в рух, я не бачу жодних…
— Думайте, думайте, юначе! Коли я працюю корбою і механічну силу перетворюю на тьмідину, то в протилежній…
— І справді, енерґія із теслектричних батарей. А це ефективніше, ніж парові й нафтові двигуни?
Він знизав плечима.
— Ще самі лиш прототипи, обчислюю знову і знову, побачимо. Зручніші, так. Ну, прошу.
Ухопилося голою рукою за крижлізну цівку, Нікола Тесла натиснув на пуск.
… на панну Філіпов, яка спостерігала аж ніяк не зі страхом, не з гнівом чи докором на ясному обличчі з любовно випеченими на ньому морозом солодкими рум’янцями, а з якоюсь нездоровою напругою, з якимось іронічним задоволенням, незмигними, примруженими очима. Вона постукувала обцасом по скрині й хухала в плетені рукавички. Цього не може бути, зараз вона не витримає, вибухне обуренням, гіркими докорами, вибіжить набурмосена. Ні, інакше: кинеться із затиснутими кулачками на Ніколу, на машину, висмикне кабелі, потопче. Ні, інакше: сама вхопиться за крижлізний дріт, стане перед Теслою, нехай він її тепер знетьмідить, нехай стріляє! Ще інакше: раптом зламається, і злетить із неї уся іронія, і гірко розплачеться панна Крістіна, тупаючи по мішках і ганчірках у дитячій фрустрації. Ні, інакше, інакше:
Вийняла з рукава хустинку.
— Прошу привести себе до ладу.
— Merci bien.
Обтерлося підборіддя, де зібралася слина, яка тим часом витекла із безвладно роззявленого рота.
— Залишаєшся? — запитала Крістіна Теслу.
Той не відповів, схилившись з насупленими бровами над помпою, яка знову почала в своєму гуркітливому стрекотінні неприємно покашлювати й посвистувати; він тільки підняв руку. Mademoiselle Філіпов зрозуміла.
— Що ж… пане Бенедикте, тоді…
— Я дуже вас перепрошую, панно…
— За що ж ви вибачаєтеся?
Вона застебнула пальто, поправила палантин і, доручивши панові Фоґелю пильнувати самовар, вийшла; одразу ж зарухалися розсувні двері.
— Що вона мала на увазі? — спиталося розгублено. Де рукавички? Ліва кишеня, права кишеня, знайшлося їх втиснутими за ланцюг флюменатора. Як їх безболісно вдягнути на вкриті синцями, побиті пальці? Неможливо. — Хсс. Вона боялася, що знову трапиться якесь лихо, але тепер?..
— Я розмовляв із нею уночі, — тихо сказав доктор Тесла, й далі по-французьки, не обертаючись. Фоґель загримів кришкою чайника, а Олєґ застогнав протяжно уві сні. Серб глипнув на охранников. — Вона занадто багато випила, ми довго сиділи, врешті я розповів їй усе.
— Тобто?..
— Усе, мій некмітливий приятелю, ваш яблучний план.
— Мій — що?
— Та йдіть уже!
Вдихнулося глибше, один раз, другий. Чоботи потопали в брудному матраці з соломи й тирси; потяг стояв, проте увесь вантажний вагон гойдався з боку в бік під м’якими ногами. Вийшлося поза затягнутий ковдрами передсінок і тільки тоді пригадалося про ціпок; повернулося. Доктор Тесла навіть не глянув; він уже вимкнув трансформатор і приточував тепер до вийнятих назовні тунґетитових нутрощів машини якийсь вимірювальний прилад, споряджений із термометра й скляної колби, зарослої губчастою гидотою.
Двері вагона залишилися відсунутими, обережно зійшлося, Дусін допоміг. Mademoiselle Філіпов стояла поруч, сліпучо посміхаючись таємному радникові.
Ухопилося її під лікоть.
— Нічого йому не кажіть, панно! — прошепотілося навально.
— Ах! Я нічого не скажу, я ж не дурепа.
Дусін стояв незворушно, мовчки роззираючись, знову встромивши руки в кишені, із по-дусінськи похмурим поглядом.
— Ходімо! — потягнулося панну в сніговицю. Заболіло коліно, запаморочилося в голові, білість, білість, занадто багато білого, де верх, де діл, у що встромити ціпок, це хмара чи снігові завали? Скінчилося тим, що панна Крістіна послужила опертям і орієнтацією, вона перша ставила ногу. — Вибачте.