Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Потім він делікатно поклав ціпок за порогом й утік.
Підвівшись урешті на ноги, квапливо замкнулося за собою двері.
Отож, замерзнеться, без жодних сумнівів, боягузом. Захихотілося. Пізнай велику мудрість: боягузи подібні до боягузів! Засвітилося світло. Рух у дзеркалі — біла маніжка, перекошений галстух, неприємна фізіономія, чорний револьвер у жмені. Широко розставивши ноги, прицілилося з Ґросмайстера в дзеркало, заплющивши ліве око й висолопивши язика. Замерзай! Піф-паф, російська рулетка, на кого випаде, той в’їде до Краю Лютих: граф угорський, бойовик Пілсудського, божевільний математик, Син Мороза, ворог мартинівців, спільник мартинівців, пес Раппацького, затятий картяр, хвалько й брехун, приятель Ніколи Тесли, зрадник і боягуз, і великий герой, управитель Історії, людина, якої немає, а може…
Тук-тук.
— Хто там! Казати негайно! Бо розсс-тріляю!
— Пане Бенедикте? Все гаразд? Ми почули шум. Нічого не сталося? Пане Бенедикте?
— О, нічого, нічого, сто разів пере-прошую, нехай Маріоля йде спати, тобто, я хотів сказати, Уршуля, вже буду тихо, тітонько, тихіше, тихесенько, тссс. Спокійної ночі панні Єлені!
— Мгм, на добраніч.
Пішла.
Схилилося за ганчірками для Ґросмайстера й зашипілося від болю. Підстрибнувши на здоровій нозі, сілося на стільці. Уламок скла протяв шкарпетку й шкіру, встромився у п’яту. Нігтями ніяк не вдавалося його вхопити, тим більше обкусаними до живого; придався б пінцет або голка якась. Знайшлося розтовчений «Вотермен», сталеве перо має придатися, — від нього залишалася вузька задирка, решта стирчить у шиї Юрія. Але, може, краще спершу дезінфікувати. Потяглося до міні-бару. Що там зосталося — горілочка, ну, гарна, гарна. Полилося. І в горлянку решту, навіщо має марнуватися. Відтак узялося за операцію виколупування скла із п’яти. Длук-длук-длук-ДЛУК, зігнутий, як дуга, на тому стільці, з ногою, криво підтягнутою майже до підборіддя, коліно знову несамовито болить, з кривим пером, націленим, наче шаманський ланцет… дзяб, дзяб…
Тук-тук.
Дзяб!
— Та ж курви ваші нехрещені, в смолі топлені!
Злетілося зі стільця, гепнувшись при цьому чолом у ліжко.
— Відчиніть.
— Поченґло?..
— Будь ласка. — И опять: тук-тук, тук-тук.
Витріщаючи очі на вкритий блискучими часточками скла килим, поволоклося рачки до дверей, тягнучи ліву ногу, наче кульгавий пес. Досягнувши ручки дверей, повернулося на сидіння, викручуючи кінцівку, щоб вишарпнути з п’яти позолочене перо Eyedropper.
Пан Порфірій Поченґло увійшов, і вже на порозі втратив дар мови.
— Чого треба? — буркнулося, вивчаючи нову фантастичну форму, якої набув притоптаний корпус вічного пера.
— Мабуть, і справді… — Поченґло вийняв хустинку, витер піт із чола, висякався; отьміт на обличчі залишився той само. — Не найкращий час…
Прицілилося в нього сколіозним «Вотерменом», знову з кров’ю на пері.
— Кажіть.
Хутко поглянувши в обидва боки коридору, він зітхнув і присів навпочіпки на порозі, ухопившись за рухомі двері.
— Послухайте-но, я хотів наодинці, перед Іркутськом… Ви мене слухаєте? Панна Єлена Муклянович…
— Панна Єлена!
— Тссс! — знервувався він. — Поводьтеся тихіше! — прошепотів. — Ух, ви напилися, як свиня.
— Пер-реп-прошую! Ви мене о-ображаєте! — Вимахувалося закривавленим пером перед носом у розгніваного Поченґла. — Я вимагаю сатисфакції, саме так, садис-факції.
— Ви зараз обблюєтеся.
— Дуєбель на… на… на… на чотири, два метри, хто кого обригає — я блюю далі! Йдіть сюди! Я далі, я всемогутній блювака, немає такого, як я! Я вас так обблюю, що вас рідна свиня не впізнає!
Він відштовхнув руку із пером.
— Огидний хам. А я думав, як до шляхтича в сердечній справі… — Він підвівся. — І що вона у вас бачить, справді. Тьху!
— Хе-хе-хе.
Він хотів грюкнути дверима, не зміг, пішов без гучного жесту.
Повернулося рачки. Кинулося у двері чоботом, вони зачинилися вдруге.
У сердечній справі, це добре. Залюбився у Єлену, чи що. Обв’язалося п’яту галстуком. Огидний хам, чому б і ні, гарну кар’єру можна зробити, хамство має велике майбутнє, увесь світ відкритий до хамства, делікатні, соромливі й чутливі поступаються перед ним, бо тільки хам би заперся і не поступився, мудрі не продовжують дискусії, програної після першого удару дрючком, шляхетні співчувають хамовому нещастю, хам суне вперед, ніщо не бентежить спокою його хамської душі, хамові не соромно, він не червоніє, не посміхається вибачливо, він навіть не бачить кпин і глузування, ніколи не чується незручно й ніяково — адже він хам. Що його стримує? Немає такої сили. Далебі, хами успадкують Землю, хамство сидітиме на престолах світу. Вклалося голову в умивальник і повернулося в порцеляну півлітра квасу й горілки. Длук-длук-стуком-стуком, відкрита пляшечка докотилася до стіни. Перехиливши пляшечку, витрусилося в горлянку решту напою.