Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Так. Правильно. У мене ж є інш-шрукція. Кур’єр прибуде. Не вір старому. Живи!
Прокурор допоміг підвестися, притримуючи за лікоть і підхопивши крісло, яке перевернулося, коли стюард нахилився за коцом, що упав у небезпечній близькості до вогнища. Експрес не надто хитало у боки, він не гальмував, не шарпався, проте мусилося щокроку хапатися за стіну, за одвірок, за чавунну ручку. У дверях переходу між вагонами ще раз озирнулося крізь сутінки й півтінь на яскраве вогнище під крижлізним піддашшям каміна. Інженер голосно хропів, відкинувши голову й відкривши рота, доктор Конєшин і капітан Насбольдт упівголоса дискутували з похмурими посмішками на освітлених мерехтінням обличчях, а Порфірій Поченґло частував прокурора зі срібної цигарниці. Тумани білости, які маячіли за вікнами, зблискували над пасажирами, коли золотий півмісяць пробивав на мить хмари. Потрусилося головою. Пияцька ілюзія, адже Пйотр Лєонтіновіч Разбєсов ні в чому його не нагадує. Подріботілося у купе, тручись плечем об обшивку й тягнучи нерухому ногу.
У коридорі перед своїм отделением стояв самотньо князь Блуцький-Осєй, у товстому шляфроку, гаптованому червоною ниткою, із гербом й ініціалами на серці, в сітці на волоссі й чорній пов’язці на вусах. Устромивши руки в кишені, він поглядав крізь вікно з-під лоба, примруживши повіки, що притаманно для короткозорих. Князь щось насвистував або мугикав собі під ніс, але чинилося забагато галасу, заточуючись у вузькому коридорі; він негайно озирнувся і замовк, мелодію не почулося.
Притулилося до стіни.
— Пере-прошую.
Він відступив на крок.
Намагалося пройти повз нього, уникаючи зорового й тілесного контакту, але чи то акурат тоді потяг один раз хитнувся сильніше, чи в голові розлилася скляна куля ртуті, тягнучи за собою тіло, й руки, й ноги, всупереч почуттю рівноваги, — упалося на князя, в останню лише мить, слава Богу, впершись передпліччями в двері отделения.
— Пере… — Гаряче, усі вікна позамикані, та ж людина тут задихнеться. Вигнувшись у незручній позі, вовтузилося однією рукою із застебнутим комірцем. — M’excuser.
Князь скривився, відступив іще на крок й постукав у сусіднє купе. Звідти негайно вистромив голову радник Дусін. Князь щось йому прошепотів, кивнув покваплюючи. Радник накинув на піжаму сюртук і вийшов у коридор — наступний помічник, він також узяв попід руку, став боком, потягнув, ліва нога, права нога. Щойно діставшись таким чином до отделения і впавши у ліжко (Дусін відчинив двері вийнятим із кишені сурдута ключем), здужалося розбудити у вчаділій свідомости блякле здивування. Князь — тільки нещодавно побити хотів, а тепер — диви, який милий дідусь, мало що цукерку не дав. Дусін — чому не перший-ліпший проводник, стюард? Пошукалося за залишеною на секретері склянкою води. Сáме Дусін, бо погомоніли з охранниками Тесли, повірили Фоґелеві. Таємний аґент убив би посеред ночі Сина Мороза в порожньому коридорі люкса. Ха! Тепер князь його боронитиме наперекір своїй дружині. Приятель Ніколи Тесли є приятелем царя, ворогом лютих. Торох-торох, усе догори дриґом. Де ж та склянка? Рука впала, скинувши на килим папери. Бліді відблиски криги стрибали по інтер’єрі отделения зимними зайчиками. Чи радник замкнув двері? Де ключ? Де ціпок? Сілося, знялося сурдут і взуття. Уф, Матір Божа, що за спекота.
Постукали в двері.
— Кого чорти несуть!
Стукає далі.
— Хазяїна немає удома! Пошли!
Марно, холерний стукає і стукає. А хай йому грець, нехай там стоїть й оббиває собі суглоби. Намагалося розстібнути манжети сорочки, зубами допомагаючи незґрабним пальцям.
Однак Дусін не замкнув двері. Вони поволі прочинилися, у крижаному світінні з’явилася тінь високої постаті.
Кров ударила в голову, дихання завмерло у легенях. Він прийшов! Убити! Вихопилося з-за пояса Ґросмайстера — він випав із рук і полетів під секретер. Упалося з гуркотом на підлогу, перевертаючи табурет і скидаючи на голову склянку. Вхопилося її навпомацки й кинулося з усієї сили у двері. Вона вибухнула на одвірку з гуком гранати, розсипавши навколо уламки. Тінь відскочила назад у коридор, підштовхнуті двері грюкнули об шафу.
Виповзлося з-під дошки стола, виймаючи з ганчір’я Ґросмайстера.
— … putain de merde, щоб так, mon oeil, sacrebleu…
— Monsieur Верус?..
Довготелесий журналіст обережно зазирнув у купе. Однією рукою він тримався за щоку, а іншою простягав уперед ціпок із дельфіном.
— … за піаніно, перепрошую, якщо ви не заперечуєте, знайшов, думав, коли ішов до себе, про ту розмову, просити, якщо ви вибачите, bonne nuit, bonne nuit, bonne nuit!