Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— І все ж, — mademoiselle Крістіна замислилася, схилила голівку, мокрий сніг осідав на її світлому волоссі, — і все ж мусять бути для того способи, уявляю, що б одразу Нікола зробив: узяв і занотував, записав дослівно усе ворожіння під датою і годиною; а коли згодом довелося б його перевіряти, то не пам’ять, а доказ на папері свідчив би про минуле, річ матеріальна, відчутна на дотик.
… А чому ви не можете запланувати майбутнього згідно зі своїми намірами, цього вже я ніяк не второпаю. Адже воно нікому не укладається докладно так, як він замислив, — але ж це не привід, щоб жити лише сьогоднішнім днем, поточним моментом, чи не так?
— Ви хочете добути з мене героїчну обітницю: я повстану проти охранников, чиновников і мартинівців, проти лютих, розморожу батька, вивезу із Сибіру. Але як я можу дати слово замість людини, якої не знаю?
— Тобто замість кого?
— Бенедикта Ґерославського, котрого ще не існує!
Вона пирхнула.
— Ви ще ексцентричніші, ніж казала Єлена!
З білости виринула продовгувата форма пасажирського вагона. У вікнах світилося, шерег яскравих прямокутників визначав межі сніжниці.
Стерлося сніжинки з вусів і заросту.
— Як я можу знати, чи знайдеться у майбутньому такий Бенедикт Ґерославський, котрого охопить той само відчай, що й учора, — який ми пам’ятаємо від учора — га?
— А-а, то це тому ви тим чорним Ніколиним струмом б’єтеся? Я не живу, проте, може, живу. Так? Не хочу, але, може, й хочу. Боюся, але, може, й не боюся! — Вона тицьнула вказівним пальцем, це відчулося навіть крізь хутро, тицьнула ще сильніше, відтак ударила відкритою долонею з незґрабного замаху, мало не послизнувшись; упіймалося девушку за палантин, обнялося за талію. Вона енерґійно наступила на ногу.
— Ухр!
— Ви мене вважаєте дурним дитинчам! А я все розумію! Я знаю, що ви тоді зробили з Ніколою! Але чому ви не воскресили також турка? «Нещасного пана Фессара!»
Відкашлялося.
— Бачить Бог, правду кажу, я про це не подумав. Але з розбитою головою… при стількох свідках… а він був уже сильно знетьміднений… Ви вважаєте, що я якось тим усім керував, що — що я з а п л а н у в а в, що Нікола оживе? Це було жеребкування.
Вона зневажливо пирхнула.
— Але у випадку вашого батька ви жереб не кидатимете?
Ще й від неї слід сором ковтати! Ще перед нею горіти, перед янголом сорому під кригу провалюватися!
— А що я тепер роблю! — верескнулося крізь завірюху, хмара гарячого дихання вибухнула перед обличчям, біла пара, чорна пара, мороз. — Що я тепер роблю! Що!
Mademoiselle Філіпов позадкувала, перелякана, з роззявленим ротом й мимоволі широко розкинутими руками.
— Кого б ви хотіли! — кричалося, вимахуючи ціпком. — Чудотворца! Героя! Нема, нема, нема! Кгррр! — Важка кучма впала з голови, копнулося її у сніг, під колеса потяга. Хтось стояв на ґанку, у світлі люксу позаду, силует у довгому пальті. Вимахувалося ціпком навсібіч, у його бік також. — Я не брехатиму! — вигукувалося хрипко російською і польською мовами. — Жодної брехні! Щира правда! Без мене! Кгр! — Врешті посковзнулося й упалося на землю, ударившись плечима об заледенілий ґрунт.