Крига. Частини І–ІІ

— Ви вірите в ці ворожіння, у гороскопи й таро? А й справді, я ж бачив вас на сеансі в княгині. Це все обман сьогочасного ума! Якби мені самому захотілося себе поманити, — то що може бути простішого? От, припустимо, нещасний пан Фессар. Коли ми його знайшли, кгр, з пробитою головою, вибачте за подробиці, з кров’ю, розлитою, наче його червоним мусліном обв’язали, червоною олійною фарбою обмалювали, — то таким я його уже двічі раніше бачив, думаючи з цілковитою певністю: кров, убитий, мертвий, неживий.

— Ви вже бачили?..

— Віщування, скажете ви, ворожба, кгр, — просторікувалося дедалі хутчіше, попри дряпання у горлі й крижаний ніс. — Але в тому, власне, й полягає омана, якої зазнають усі, хто вважають, що минуле й майбутнє існують, що існує учорашній Юнал Фессар і завтрашній Бенедикт Ґерославський. Натомість існує тільки сьогочасна пам’ять про минуле й сьогочасне бачення майбутнього! Тож, позаяк я тепер пам’ятаю, що пан Фессар помер, як помер, кгррр, я пам’ятаю тепер також мої попередні óбрази його смерти, такі, а не інші, — й так постає у моїй голові втілене, шляхом поєднання двох неіснуючих минулих, віщування.

… Коли ви читаєте гороскоп, коли чуєте пророцтво, то описане в них майбутнє ще не існує; а коли трапляються події, які ви запам’ятали з давньої ворожби, ота ворожба вже не існує — лише ваша пам’ять про неї. На тій самій помилці засноване все шарлатанство доктора Фройда: ми не витлумачуємо спогади про минуле, кгр, кгр, а доклеюємо до сьогочасного витлумачення підхоже нам минуле. — Розкашлялося не на жарт. Знайшлося в кишені хусточку mademoiselle Філіпов, притулилося її до уст, дихаючи тепер крізь матерію, крізь рукавичку й крізь долоню. — Я не кажу, що це, кгр, брехня, що ми брешемо. Це речі поза межами істини й омани. Ходімо, бо потяг знову вирушить без мене, нас не зауважать у цій хурделиці, кгрр.

— Вам би краще тепер помовчати.

— Минуле, майбутнє — поза істинним і хибним. Фантазує той, хто оповідає і пише про майбутнє, і таку саму фантазію творить той, хто оповідає і пише про минуле, тобто про неіснуючих людей, речі, країни. Кожна пам’ять правдива лише до тієї міри, якою не суперечить сьогочасному. Кгр. Прошу озирнутися, чи ви, панно, бачите наші сліди на снігу? Тож я збрешу, якщо скажу, що хвилину тому ми стояли там, а не отам. Й усього, й це все, що, кгрр, існує з минулого. А крім того, більше того — бачите, панно, — нічого, білість, білість, білість, немає нічого, нічого певного за нами, нічого певного попереду нас. Тож не дайте себе обманути, не дайте зачарувати тóму, що не існує. Проженіть Зєйцовa геть. Не вірте їм, панно: ворожбитам, стратегам, детективам, планувальникам, історикам. Кожен історичний роман — це фантастичний роман. Кгррр.

… Погляньте, панно, водночас на механіку, властиву людській меморії. Це устройство — луснулося ціпком по кучмі — діє за своїми власними законами, на інші закони несхожими. Як я уже казав, ми ніколи не бачимо минулого таким, яким воно було; ми бачимо його крізь фільтр нашого пізнішого досвіду. Згадуєш друга дитинства, й руку би дав собі відтяти, що він був дитиною гамірною і радісною, — позаяк таким знаєш його впродовж багатьох наступних років; а може, тоді він ховався по кутках і сполохано тікав при будь-якому гострішому слові? Цього не дізнаєшся, кгр, минулого не існує. Згадуєте події минулого, скажімо, перше rendez-vous із коханим, — і не пам’ятаєте зустрічі із незнайомцем, яким він тоді був, а вже з людиною, роками до серця притуленою. Тому так багато людей клянуться, що їхня любов була любов’ю із першого погляду: тому, що той перший погляд, який вони пам’ятають, містить у собі всі розкоші й чулості, які трапилися згодом. Істину годі пізнати, істини про минуле не існує. Кгр! Те, що якусь повторювану обставину, похорон, хворобу, мандрівку, — ти пережив нещодавно під знаком тієї чи іншої погоди, в тому чи іншому настрої, у таких-сяких матеріальних орнаментах… Так уже було в минулому! Кгрр! Знаки-символи промовили до тебе! А це тільки скрегіт у машині вашої пам’яти. Чи ж ніколи не діткнуло вас таке враження, відчуття на грані певности, — що наше життя, тобто наша пам’ять про нього, складається з послідовности знову й знову відбитих відлунь, події нагадують інші події, слова — інші слова, почуття — інші почуття, люди — інших людей, об’єкти — інші об’єкти, повторюваний візерунок, який організує усе минуле. Це образи омани, видіння неіснуючого, безугавно віддзеркалювані всередині черепа.