Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Зернятко приправи потрапило в отвір у яснах від вибитого зуба, длубалося в роті шпичкою.
— Мгмм, либонь, ви маєте слушність: так, насправді я не знаю, навіщо я на цей потяг сів, і не знаю, що зроблю, коли з нього висяду. Все це дим й омани Літа. А те, що я його син… насправді це також мені щойно нагадали. Раніше… властиво, в мене не було батька. Ні, інакше: у мене був батько, проте серед його головних рис, поруч із принадами й вадами характеру, була й ота: відсутність. Тільки власне — уявіть подумки їх обох поруч: сутнього й відсутнього. Як їх відрізнити? Не відрізниш. Розумієте? — вагон-ресторан підстрибнув, укололося у м’які ясна. — Холера. Вибачте.
— Я не вдаватиму, що розумію вас. — Прокурор торкнувся пальцем кінчика носа, то був жест, учинений замість іншого, не виконаного. — Але я не можу уникнути цього порівняння… Ще до того, як мене перевели в артилерію, молодим офіцером я служив на Кавказі, після повстання Алібека-хаджі, за часів запеклого абречества. Там ніколи не припиняються війни місцевих горян, вони змагаються між собою і змагаються з Імперією. І є щось таке в культурі цих диких націй — певна спільна риса, яку я знаходжу в підоснові їхніх менших і більших дивацтв, речей, які в голові не вкладаються… Отож, це нації, у яких чоловіки у кожному поколінні йдуть на війну й переважно не повертаються. Хто виховує дітей? Матері й батьківські ідеали, тобто неіснуючі батьки. Але, зауважте, юначе, ці сини самі згодом ідуть, щоб загинути за безнадійну справу, залишивши знову своїх синів, і тепер вони — відсутні батьки. Et cetera, аж сама відсутність стає ідеалом, тобто: виховання завдяки відсутності, що аж ніяк не є тим самим, що невихованість чи виховання жінкою без участи чоловіка.
— Отож — отож ви стверджуєте, що це різновид історичної необхідности, що будучи дитиною відсутнього батька…
— Ні!
— А тепер кажуть: Син Мороза, le Fils du Gel. Чи мушу я з цим погодитися? Це занадто просто, наче вбирання театрального строю.
— Ви мене питаєте? — Разбєсов відвів погляд. — Я ж казав, я не відповім за вас.
— Ви знаєте, але це власне тому, що ви… що ви… — Зламалося шпичку, різко відсунулося тарілку, аж задзеленчали склянки на обрусі. — Ось чому я можу взагалі вас розпитувати — ви розумієте? Може, ви найближчі до розуміння з-поміж усіх людей. — Нахилилося до нього над столом. Він і далі відводив очі, тікав поглядом убік, за вікно, до снігового краєвиду. — Послухайте — я кажу не те, що кажу, але, може, ви почуєте, може, зрозумієте — послухайте: м е н е н е і с н у є.
Він відкашлявся.
— Це перейшло на вас від вашого батька? А може, це à propos Достоєвського? Що, коли Бога немає, — а тут: коли людини немає…
— Ні! Це не перенесення. Чи можете ви вийти за межі простого парадоксу мови? Мене не існує.
Прокурор приклав долоню до віконної шибки, протер запітнілу гладінь.
— Хто знає, чи не маєте ви слушности, чи це не найкоротший шлях…
— Шлях? До чого?
— Передусім відкинути усе, однаковою мірою правду й брехню, і тільки тоді…
— Ні, ні, ні! — покрутилося головою. — Але… — він нарешті глянув понад полум’ям декоративної свічечки. Опустилося очі. Згорнулося серветку, підвелося. — Дякую. — Уклонилося холодно й вийшлося чимдуж із вагона-ресторану. Разбєсов не покликав з-за столика; зрештою, і не подумалося б озирнутися.
У купе засталося постелене ліжко й прибраний від скляних друзок килим. Справдилося: шафка з напоями також була заповнена. Слід би не забути про кілька рублів для Сєрґєя. Налилося коньяку. Пополуднева сіризна віщувала передчасні сутінки, тільки ота всюдисуща білість ошукувала очі. Поглянулося крізь склянку й крізь рідину на долоню. Чи то світіні так укладаються у хіромантичні лінії життя й фортуни, чи крижані відблиски розщеплюються у вирізаних на склянці розетах? І що найгірше: та рука трясеться.
Увімкнулося електричне освітлення. Не хотілося спати, досить уже відіспалося. Вийнялося із секретера портфель, погорталося папери. Рука зупинилася на листі польських соціалістів. ВЕСНА НАРОДІВ ТАК. ВІДЛИГА ДО ДНІПРА. ПЕТЕРБУРГ МОСКВА КИЇВ КРИМ НІ. ЯПОНІЯ ТАК. КУРЄР ПРИБУДЕ. ЖИВЕШ. Якщо це не було пророкування майбутнього, то що тоді? Але оте друге — пророцтво, яке не розшифрувалося, — і нескінченна кількість рівнобіжних пророцтв, яких не пам’яталося, — для яких бракувало в сьогочасності однаково міцних підстав… Кинути монетку, звичайно ж, кинути монетку. Зійдеться на перон в Іркутську й…