Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Перемітьки й Ліпшиці сіли вкупі, ближче до корми, щоб, моівляв, не так гойдало, бо огрядна Ліпшичка, затягнута. як туге тісто, в сарафан, легко загойдувалась. Виявилась вона, Ліпшичка, дуже балакучою і зразу ж узяла ,,знайомити " Раїсу з публікою, особливо з жінками: ото, мовляв, така, а ото така. За одним заходом давала кожній і характеристику, і оцінювала одяг.
Перемітько й собі дивився на тих, на кого вона вказувала, і сам пізнавав декого. Раптом його мов по голові вдарило: в їхньому дубі й недалечко від них сиділа... ЛюбинаЗагребельна. Мов по голові вдарило... а тіло стало терпнути-терпнути. Так і вона тут! Цього він не передбачив. Не думав раніш про те, що вона, як службовка заводу, теж могл:; поїхати. Це зразу вибило його з лагідного настрою. Цілий вихор змішаних думок та почуттів закрутився в його голові, зашарпав груди...
Любина була одягнена просто, але - як це завжди було в неї - так, що це "підкреслювало" її вроду. Легка з невеличким викотом на грудях короткорукава блюзка червоного кольору, що вирізняла ЇЇ з-поміж інших жінок, як вирізняють мак серед інших польових квітїв його червоні пелюстки. Короткі рукава блюзки показували її гарні, як виточені з мармуру, руки. Чорно-хвиляста коса пишним жмутом звисала з голови.
Глянувши на неї, Перемітько якось раптом забув про свою жінку й подумав про те, що ця гарна, розумна дівчина була "призначена" йому... могла бути його, а тепер комусь іншому належатиме... Заворушилось щось таке, як жаль А крім того: як вій тепер дивитиметься їй у вічі? А головне, що доведеться знайомити її з Раєю: в такому невеликому товаристві за день спільної мандрівки всі мусять перезнайомитись..
Любина оглянулась - і Перемітько зустівся очима з її поглядом. Кивнув невиразно головою, щоб... жінка не завважила. Аліе це завважила Ліпшичка (вона взагалі не зводила очей з гарного інженера, пробувала навіть кокетувати з ним).
- Ви знайомі? - спиталась.
- Так.
- О! А яка вона гарна! Які в неї брови!
Раїса скинула стривоженим поглядом на чоловіка, незнаний ще Павлові зелений вогник ревнощів блиснув у її очах.
- Знайомі? - перепитала. - А хто ж то?
- Загребельна. В нашій головній конторі працює...
- Дивіться, Раєчко, зд своїм чоловіком, - пожартувала не дуже до речі Ліпшичка, - щоб, часом, не спокусився...
У цю мить лоцмани відштовхнули дуби від берега, і вони, навантажені людьми по самі вінця, тихо, як два важкі гусаки, попливли за водою, в напрямі до Кодацького порогу, повз Заячий острів.
Перемітько похопився відірватись від слизької розмови і почав пояснювати - що ото, мовляв, ліворуч, ледве видна піщана ниточка, Шевська коса, неправильно тепер називана "Шефською", а оце Заячий острів...
Але Заячий острів викликав у нього прикру згадку - як він торік осоромився тут, "скупався" в одязі через того чортового Маркела, що, напевно, хотів тоді посміятися з нього. Перезирнувся з Раєю, що помітно після отієї розмови про Любину похмурніла, ставала контрастом до осяйного, як веселе свято, ранку, блискучої гладіні води та повільнокрилих білих птахів над нею. Далі йому від цих пояснень довелося відмовитись: усі пам'ятні, варті уваги місця став пояснювати екскурсовод. Це була офіційна особа, працівник місцевого історичного музею, учень професора Яворенка, міцний, як бузівок, юнак, з засівом чорних вусів, і він, згідно з українізаційною лінією партії, говорив офіційною мовою Республіки - українською. Але його не раз перебивали:
-o Как? Как? Аб'яснітє, пажалуста па-рускі!
- Треба розуміти по-українському! - гукнув якось на таку просьбу Ліпшиць. - Знаєте постанову дванадцятого з'їзду партії? Це опортунізм на практиці, - що ви й досі не розумієте!
Перемітько з вдячністю глянув на Ліпшиця, подумав:
- "Як добре, що він, жид, став на оборону української мови! Його ж ніхто не обвинуватить у "місцевому націоналізмі". Таких жидів треба садовити на покутті в українській хаті. На жаль, їх на Україні мало, дуже мало. Більшість оріентуєтьтя на сильнішого - на Москву"... Сам він, Перемітько, як українець, не міг би так активно боронити своєї мови. Тим більше це було неможливе для безпартійного екскурсовода.
- Оте село, що на правому березі, - пояснював далі екскурсовод, - Лоцманська Кам'янка, засноване 1750 року, ще далі на тому ж правому березі - Старий Кодак, що виник ще давніше: 1739 року. На лівому березі проти самого порога :- село Чаплі.