Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Усе ж таки хоч скажи, що трапилось! З якого дива
ці сльози?
Та Раїса мовчки ридала, скидаючись усім своїм невеличким тілом.
- Хоч передягнися, - нагадав збитий з пантелику чоловік, - ти ж он мокрісінька...
І тільки нескоро, виплакавшись та заспокоївшись трохи, Раїсг звернулась до чоловіка:
- Що в тебе з нею було?
- З ким?
- Ти знаєш, із ким...
Річ ясна, що він знав, із ким - не з Ліпшичкою, а з Любиною Загребельною. І він мусив розповісти про свої ко-лишні "гостювання" в родині Загребельних, про "звичайну дружбу" з Любиною... про... Говорив щиро, запевняючи, що між ними фактично нічого не було. Він же ніколи не сказав їй навіть, що любить її... А говоривши, здіймав обережно з дружини мюкру блюзку, подавав із шифоньєрки суху. І басок його вже звучав цілком нормально, щиро...
Але цю щирість Раїса "перекреслила" одним запитанням:
- А чому ж ти мені про це ніколи не сказав... коли нічого не було?
Гм... Не сказав, бо... ну, не було нагоди чи що... Вона не питала, то він і не сказав...
Теща постукувала обережно в двері, кликала їсти, та вони довгенько не виходили. А як нарешті вийшли, теща побачила заплакане доччине обличчя і зизом накрила зятя. О, це була надійна охоронниця доччиної безпеки!
І силу цієї охорони Перемітько відчував дедалі дужче. Відчував - і побоювався її, хоч усередині й набігало в таких випадках на неї серце. Відчував, що ще трохи - і він люто зненавидить цю "бабу".
З якогось часу Перемітько став помічати, що його молода жінка... ну, занедбувала себе чи що. Робилась неохайна, не дбала про свою зовнішність. Накине на плечі аби-як свій червоненький халатик, папільотйв не порозкручує, не розчешеться, - та так увесьденечки й ходить. А той халатик завжди в неї похаласуваний, бо він здебільшого не на вішаку висів, а лежав, кинутий жужмом, у купі якогось лахміття. Халатик - вузький у плечах і ширший унизу - робив Раїсу схожою на червоного жучка, часом милого (як буває милою в усякому вигляді жіноча молодість), але здебільшого цей жучок дряпав по нервах охайного у всьому чоловіка-інженера.
І навіть щось таке, як почуття образи, ворушилось у його свідомості: невже він не віарт того, щоб для нього жінка хотіла бути гарною?
Боявся він спочатку про це їй казати, щоб не було сварки, а то якось узяв її пудреницю (що - між іншим - теж лежала на його столі між паперами), розкрив її та й підніс
кругленьке плесо дзеркальця їй до очей: дивись, мовляв, яка ти!
Вона зрозуміла натяк, біле її личко залляв рожевий полій сорому. Побігла до своєї кімнати і черіез деякий час прийшла до чоловіка причепурена. За це він тоді з ніжною вдячністю поцілував її, давши на розум, що він хотів би, щоб вона завжди була отака, - щоб йому подобалась. Але вона частенько й після цього "забувала"' чи лінувалась "чепуритись". Павло вряди-годи й прямо вже про це казав їй, та частіше тільки відвертався, відчуваючи прикрий холодок, що відштовхував від жінки, робив її на якийсь час "чужою".
Аж дивно тепер було йому згадувати, що він бачив її колись (як уперше приходив до Мітяєва) в чистенькому по-передничку, охайненьку, як лялечка, чепурушечку. (Але він не знав, що до цього її "підганяв" брат Сисой).
- "Мабуть, як дівчина шукає собі пари, - так думав тепер, - то й чепуриться, а як вийде заміж, стає байдужа до цього"...
Особливо правильною здавалась ця думка в застосуванні доі тих жінок, що люблять своїх чоловіків, не думають уже про інших, для яких треба було б чепуритись, щоб їх принадити... А свої чоловіки зничайно стають для них "буденним явищем".
Дратували Павла й усі оті її ляльки, ведмедики та коти, що їх вона скрізь розставляла,, а часом і просто "розкидала" по хаті. Частенько знаходив якогось там кота чи ведмедика навіть у себе на письмовому столі, - тоді хапав і люто шпурляв його до вітальні, навмисно насеред хати, щоб вона побачила. Та як вона здебільшого не пам'ятала, де той чи той ведмедик стояв раніш, то й не звертала на це уваги, іноді просто переступала через нього, аж поки маги не підбирала. Бувало й так, що Павло сам через деякий час відкидав його, як футбол, з дороги. А то якось випадково, шукаючи своїх черевиків, Павло заглянув під ліжко, - заглянув і вжахнувся: чого тільки там не було! її припалі пилом черевики, старі панчохи, закрутки, шпильки, старі газети тощо. А як він спробував тії газети витягати, то витяг і повість О. Кобилянської "У неділю рано зілля копала", що ЇЇ прииніс із книгозбірні спеціяльно для неї, думаючи, що вона зацікавиться цим яскравим романтичним твором. Аж вона ото так "зацікавилась"!.. Уявив, що то вона лежала на ліжку, підгніздила книжку під себе, а далі й за ліжко засунула. Вона ж взагалі не мала звички читати (в цьому виявиась мала її освіта) А що мати робила в хаті усе сама, не дозволяла доч-ці й за холодну воду братись, то вона просто нудилася, не знала, де себе подіти. Крім того, дедалі більше давалася взнаки й її вагітність. З цієї причини з нею почали творитися несусвіт,е'нні речі. То вона раптом, з доброго дива, починала плакати, то її нудило, то вона намагалась злизувати із стін вапно. Ночами часто не було, на неї сну, і вона, не знаючи, де себе з нудьги подіти, термосила й Павла - щоб і він не слав..