Січеславщина (квадрологія)

Останніми словами стара Мітяїха натякнула ца те, що про нього в хаті ще тільки манівцем говорили: Рая зайшла на дитину.

Злякавшись цієї незвичної теми, Рая похопилася дати згоду.

У день екскурсії вона одяглася в коротеньку (така була мода) сіреньку спідничку й легенький жакетик, на голову на-діла білий брилик. Струнко-тендітна, як біла ромашка ¦-o в тім брилику, - вона стала така, як була перших днів її з Пав' лом знайомства. А в сріблястих її оченятах, що над ними так мило спурхнули пір'їнки-брови, заграла майже дитяча весе-лість, а на всьому личку - свіжість.

Побачивши свою жшочку в такому вигляді, чоловік не міг утерпіти, щоб не поцілувати при виході з хати. Сам Павло теж був одягнений у легкі, ясного кольору штани й таку ж куртку. Але, крім того, він навантажив себе ще й дощовиками - для себе й для жінки, на випадок дощу (хоч ранкове небо було чисте й ясне, як середина морської скойки). Підхопив також у руку невеличку валізку з харчами.

Теща перехристила їх у дорогу, бо вперто пильнувала старої віри в Бога, дарма що сини і зять були безвірники. У своїй кімнаті вона мала повний куток ікон та іконок, ока тих, обкутих кучеряволистими ризами з мідяної бляхи, ще дореволюційної суздальської роботи. А суботніми вечорами та в неділю засвічувала стара ще й лямпадку, що в ній горіла вже соняшникова олія, а не олива (оливи вже ніде було дістати).

Добрий настрій, ранкова бадьорість не кидалася молодого подружжя всю дорогу, як вони їхали трамваєм із своєї Чєчі:дівки нагору, до Шевченківського парку над Дніпром: звідти мала вирушити екскурсія. А що в вагоні такої ранньої пори нікого, крім них, не було, то вони й сиділи, пригорнувшись одне до одного. Ба більше: Рая, оглянувшись на кондукторку, що пішла була на розмову до вагоноводи, раптом поцілувала свого чоловіка - дзьобнула, як пташка, в губи, ніби вкрала той поцілунок з-під чорних вусиків-

- Ну, от бач, - мови своїм баском Перемітько, - Я ж казав, щобуде приємно.

І потиснув у щирому захваті Раїну "лапку". В обох у них тепер був такий настрій, як у молодих птахів, що вперше зриваються летіти. Справді, вони починали летіти в своє життя, в оту безхмарну далечінь, що відкрилася перед Перемітьком після його прийняття до партії. Він - член партії, зять заслуженого партійно-радянського діяча, його кар'єра в "радянських" умовах була цілком забезпечена. Вона - мюлоди жінка, що готувалася стати матір'ю, буде його вірною дружиною на все життя...

Тільки на мить стала була на пам'яті Перемітькові згадка про оту хатню млявість його молодої жінки, та він її зразу ж відігнав, подумав що то, може, від вагітности.

Ік гони спускалися крутою глинястою стежкою до дубів (їх було два), Перемітько майже зніс свою легеньку дружину, - і вона була від того повна радости, в сяйві сонця що вже заливало цю зарослу дерезою, покриту звивистими стежками кручу.

Екскурсантів було вже чимало, серед них - знайомі й незнайомі. Були й такі, що Перемітько їх знав, а Рая не знала. Одними з таких було подружжя Ліпшиців. І Павло познайомив свою жінку з цим видатним партійцем та йото гарною жінкою Оксаною, що її чоловік чомусь називав Ксюша. Як подружжя Ліпшиців - він жид, а вона українка, так і все це офіційно настягане товариство було національно мішане, з виразною меншістю "державної нації" - українців, - тим то всі говорили по-російському.