Січеславщина (квадрологія)

Отже, до музею Перемітькові вже ніяк було ходити! А в редакції „Зорі" було якесь більш-менш можливе поєднання партійносте й українства, а тягло його туди, видима річ, таки українство. І в колі членів літоб'єднання „Зоряно" його приймали як свого і трохи чи не хотіли зробити його „висуванцем у літературу" етюд „виробництва'', щоб здійснити нове гасло Комуністичної партії...

От і цим разом, бувши в центрі мґіста, Перемітько не втерпів, щоб не заглянути до< „хлопців". Тим більше, що він перед тим' довідався про намічене на цей день читання й обговорення щойно надісланих до журналу „Зоря" поезій Миколи Зерова й Михайла Драй-Хмари.

Та не встиг Перемітько, зайшовши до рсдакц;ї, ще й руку всім присутнім подати, як сталася зовсім непередбачена в денному порядку наради письменників подія: слідком за ним, розчахнувши двері так, що вони аж вітром війнули, до приміщення вдерлася огрядненька тітуся базарного типу — у „кохті", підперезаній рушником, з вінком цибулі на шиї, звішенім на груди, як дві золоті коси. Спинилася зопалу, з дико загостреними очима, перед столом відповідально. то редактора, в цій обстанові, за всіма ознаками, найбільшого начальника, так спинилася, що той з несподіванки аж на-зьд у кріслі відкинувся, таку дивовижу перед собою вздрівши.

— Ви до кого? — спитав редактор незвичайну в редак-д:йн'й дійсності відвідувачку не стак уже й сміливим голосом, поглядом на присутніх письменників про всякий випадок скинув: мовляв, „як щось таке... небезпечне, — рятуйте!" — До кого? — спитався ще й удруге.