Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Опівночі айстри в саду розцвіли,
Умились росою, вінки одягли…
Замість:
Убралися в роси, вінки одягли, —
як було в першому виданні. В вірші: «Затремтіли струни у душі моїй» (стор. 30) другий рядок читаємо:
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній.
В першій редакції було далеко краще:
Мелодійна пісня задзвеніла в ній.
Пірихій замість хорея в першій стопі краще в’язався з першим рядком поезії, не кажучи вже про те, що слово «мелодійна» давало кращу комбінацію звуків.
До вибраних поезій приложено статтю проф. М. С. Грушевського. В критичній літературі про Олеся, взагалі бідній і не завжди слушній (пригадую одну з давніх рецензій С. Ф. Русової, що була похвалила Олеся за подібність до Надсона), вона становить дуже помітне з’явище. В ній багацько тонких уваг і спостережень, а головне — ціла низка цікавих, досі не відомих читачеві біографічних даних. Наприклад, те, що в Деркачівській школі хліборобства Олесь належав до одного гуртка літературного з К. Треньовим, пізніше талановитим російським белетристом, що перші свої твори він писав то російською, то українською мовою та що рішучу ролю в його виборі мови відіграло полтавське свято Котляревського в 1903 році, на яке Олесь приїхав, бувши ще харківським земським статистиком Олександром Кандибою, поетом скромним і нікому не знаним.
З зовнішнього боку ювілейна (з нагоди 20-х роковин поетичної діяльності) збірка видана непогано, але без особливого смаку.
1924
Примітки [до збірки «Камена»]{127}
І
На отрисі (стор. 7)
Отрис — гірський кряж Північної Греції, поблизу Ети, у Фесалійській долині. На північному похилі гори — містечко Тавмаке (од thaumazein — дивуватися), славне своїм краєвидом. З околиць містечка несподівано розгортається ціла панорама: долина Фесалії, море, скелі Евбеї та гірські пасма Тифреста, Олімпу й Парнасу.
Хірон (стор. 8)
Хірон — найзнаменитіший з кентаврів, фантастичного племені півлюдей, півконей, якими грецька уява заселила підгір’я Фесалії в героїчну добу. Педагог (вихователь багатьох героїв) і ворожбит, музика й лікар, — Хірон, єдиний з кентаврів, переміг змисловість і звірячу хіть свого племені. По смерті, взятий на небо, перетворився на сузір’я Стрільця.
Високий гребінь свій підносить Ета. Ета — високий гірський хребет на межі Середньої та Північної Греції. Один із шпилів хребта звався Pyra і уважався місцем, де Геракл спалив себе на вогнищі.
Сім очеретин. Fistula або Syrinx — пастуша сопілка; складалася найчастіше з семи очеретин, одна одної коротших, вирівняних по верхній лінії і зліплених воском.
Вмить перетворений на мед Гімета. Гімет — гора поблизу Афін, вкрита запашним тим’яном і відома своїм медом.
Навсікая (стор. 10)
Навсікая — найчарівніший з жіноцьких образів Гомерових поем. Зустріч Одіссея з Навсікаєю — у VI рапсодії «Одіссеї».
Діва (стор. 11)
І землю грішну кидає Астрея. Астрея — Діва-Правда, що з кінцем золотого віку залишила землю і відтоді сяє на небі сузір’ям Діви. Колос — головна зоря в сузір’ї Діви.
