Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Для належної оцінки шевченківського збірника «Соробкоопу» підкреслимо, що всі статті його перебувають у руслі цих нових поглядів на Шевченка і його творчість. Одні з них досліджують біографію Шевченка, другі — його поетику, треті — світогляд і його місце в розвитку громадянства, четверті — його психологію творця.
До статей біографічного змісту належать праці Михайла Новицького «Недруковані листи Шевченка» (серед них уперше публікований друком і фотографічною копією — лист поета до віце-президента Академії Мистецтв Ф. П. Толстого, ще з Ново-Петрівської фортеці, 1855 р.) і особливо «Арешт Шевченка в 1859 році» з усіма приналежними сюди документами і докладною «хронологічною канвою» справи. На підставі статті Н[икандра] М[олчановського] про арешт Шевченка в «К. старині», текстових порівнянь та спостережень психологічних, автор дає нову картину цього епізоду в житті поетовім і майстерно зв’язує його з творчістю поета.
Розвідок про поетику «Кобзаря» в збірнику — три: Б. В. Якубського «Із студій над Шевченковим стилем» (спроба всебічного аналізу поезії «Мені однаково…», зроблена на підставі найновіших методів формального дослідження), ґрунтовна праця Д. Дудар про «Порівняння в «Кобзарі», і стаття Д. Загула — «Рима в «Кобзарі» Шевченка».
В статті Загула, поруч дуже цінних і тонких спостережень характеру шевченківської рими, її синтаксичної вимовності і т. д., на жаль, дуже мало місця одведено питанню про точні і неточні, приблизні рими, — тимчасом як на користуванні римами неточними саме й базувалися всі ті, що писали про бідність Шевченкової рими, всі ті, що їх погляди має Загул своєю статтею збити.
Про громадське значення поезії Шевченка та громадські погляди поета говорять статті С. О. Єфремова «На нерівних позвах» (Шевченко і самодержавіє), П. П. Филиповича «Шевченко і декабристи» та О. К. Дорошкевича «Шевченко в соціалістичному оточенні».
Психологічні теми ставлять дві статті: Ф. М. Самоненка та академіка А. М. Лободи. Обидві не найсильніші в збірнику і найбільше викликають проти себе заперечень.
Академік А. М. Лобода, напр., змагається довести, що факт двомовності літературного надбання Шевченкового свідчить, що йому [Шевченкові] властива «глибока внутрішня трагедія — боротьби двох стихій, української та російської, що її зазнали й інші наші письменники і представники українського громадянства взагалі». Але висновок цей не зовсім погоджений навіть з матеріалами, які подає автор. Цитати з творів, уривки з листів і т. п. дані, наведені в статті, швидше доводять, що ніякої боротьби межи двома стихіями в душі Шевченковій не було, і до російської мови він звертався не з внутрішньої необхідності, а з зовнішнього якогось імпульсу.
Окремо стоїть праця акад. Ол. Новицького про автопортрети Шевченка з кількома репродукціями їх.
Заставки, ініціали й кінцівки до збірника взято з рукопису 40-х рр., переписаного польськими літерами й ілюстрованого 84-ма ілюстраціями. Спеціальна замітка О. Гера містить вказівки про художників, яким вони належать (М. Башилов та гр. Я. де Бальмен).
З усього зазначеного, сподіваюсь, ясно, оскільки збірник «Соробкоопу» багатий змістом, цікавий друкарським виконанням, і який необхідний він для українського читача, що хоче бути в курсі нашої, нехай і молодої, науки про Шевченка.
Ні одна бібліотека, ні одна вищого типу школа без цієї книги обійтися не можуть.
1924
Лист до редакції
[газети «Література. Наука. Мистецтво»]{125}
Вельмишановний т. редакторе!
Не відмовте умістити на сторінках ЛНМ кілька слів моєї відповіді на допис т. Демчука («Десять лекцій по історії нової української літератури, або Неокласичні ґастролі Зерова в Житомирі». — «Більшовик», № 149/1047) та на статтю Я. Савченка («Контрабандисти чистої краси». — Там же. № 152/1050).
Обидві статті мають предметом мої читання з найновішого українського письменства на учительських курсах у Житомирі. Тов. О. Демчук пише, як самовидець, — видимо, він був одним із добровільних одвідувачів моїх лекцій, оскільки акуратним — не знаю, а що цілком некомпетентним в своїх переказах та міркуваннях з приводу того, що чув і бачив, — про це виразно свідчить його замітка. Я. Савченко — колишній поет, нині фейлетоніст «Більшовика» на літературні теми; пише він, почасти спираючись на Демчука, а почасти — ні на що не спираючись.