Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Вірш заадресовано до Помпея Бара, бойового товариша Горацієвого з 43—42 р. На той час, як Горацій повернувся до Риму одразу, — його товариш ще довго провадив боротьбу проти імперії під началом Секста Помпея і амністію одержав тільки коло 30 р., після остаточної перемоги Октавіана (Авґуста).
Який це добрий бог вернув тебе, квірита. Добрий бог — натяк на Авґуста. Квірит — громадянин, тобто: хто повернув тебе повноправним громадянином…
Покинув я свій щит… Горацій з усмішкою згадує свої республіканські пригоди: він уже встиг пристосуватися до нового політичного порядку. Людина твереза і зрівноважена, чужа фанатизмові останніх республіканців і готова примиритися з утратою давніх прав політичних, він мав у собі «добрий ґрунт для вироблення нейтральних поглядів, що згладжували контрасти межи минулим і теперішнім». «В нього рано вивітрилось те, що мовою людей «поважних» зветься молодечими ілюзіями». (Гревс, Очерки рим. землевладения, ст. 70).
На початку 30-х рр. представлений Меценатові — найвірнішому й найдотепнішому з співробітників Авґуста, що протягом 10—15 років підготував громадську думку Риму до прийняття імперії, — Горацій непомітно втягується в його тонку, як мереживо, ідеологічну роботу. Вже коло 30 р. Горацій вітає тріумфи імперії, складаючи вірші на Актійську перемогу і здобуття Єгипту (Оди, І, 37).
Пушкін, що взагалі тонко відчував Горація і між іншим переклав його оду «До Помпея», не вірив словам римського поета про «нечесно кинутий щит». «Анакреон уверяет, — читаємо в чорновій редакції «Египетских ночей», — что тартар его ужасает, но не верю ему так же, как не верю трусости Горация. Вы знаете оду его: «Ты помнишь час ужасной битвы»… Хитрый стихотворец хотел рассмешить Августа и Мецената своею трусостью, чтоб не напомнить им о другом».
Та крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій. Меркурія вважали покровителем поетів.
Жеребок кіпріянки (тобто: кіпріди — Венери). Жеребком Венери звалася така комбінація костяшок, коли кожна з них падала одмінною стороною і показання цифр було: І, III, IV, VI.
Цілий гурт героїв зібрався в гостях у річного бога Ахелоя. Ахелой тільки що розповів про дивне походження островів на його гирлі. Підіймається суперечка, в якій найзапальніше проти богів говорить Піритой, цар лапітів: його батька Іксіона віддано в підземному царстві на страшну муку (прив’язано до колеса). Оповідання про Філемона й Бавкіду становить відповідь другого героя, богобоязного й розважного Лелега. В «Метаморфозах», що уявляють собою perpetuum carmen — безконечний ланцюг байок, що одна за одну чіпляються, — це звичайний композиційний засіб.
З сином своїм Атлантенком — Гермесом (Меркурієм).
Син Сатурнів до них промовляє — Юпітер.
Tristia (Смутні пісні) — велика, в 5 книжках збірка елегій Овідієвих, написаних на вигнанні.
Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді — 43 р. перед Хр., коли обидва консули не дожили до кінця своїх повноважень.
Рід наш поважний із кінників римських. Кінники — ordo eąuester — другий після сенаторського стан у Римській державі. Овідій пишається своєю приналежністю до давнього вершницького роду, — за часів Авґуста кінництво давалося доволі легко на підставі маєткового цензу.
Зброєносній Мінерві відданих — Овідій народився на другий день п’ятиденного свята Мінерви — 20 березня.
Вільної тоґи настав день для обох юнаків. Тоґу дозволялося носити з 17 років; це був знак повноліття громадянського.
Широкий рубець пурпуровий — означав, що юнаки мають виступати кандидатами на маґістратські посади.
Членом колеґії трьох — членом «свирепой коллегии, надзиравшей за тюрьмами и творившей скорый, правый, но немилостивый суд над всяким уличным сбродом» (Зелинський).
Та звузив я рубчик червоний. — Одмовився од маґістратської кар’єри. Курія — сенат.
Сестри… Аонські — музи.
Хутко Талія моя… — Талія, одна з дев’яти муз.
І переможний їздець на моєму віку олімпійський. Ігрища в Олімпії відбувалися через кожні 4 роки. Овідій помилково рахує — п’ять. Отже, на заслання він пішов уже людиною літньою, 50 років.