Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Більшість давньоруських міст мали статус державних. Це всі міста, які виникали на окраїнах Давньоруської держави, виконували функції опорних пунктів на території підвладних Русі іншомовних народів, вирішували завдання оборони країни від іноземних вторгнень або ж служили перевалочними центрами міжнародної торгівлі: Ладога, Білоозеро, Юр’єв, Корсунь, Канів, Торчеськ, Берестя, Олешшя, Дорогочин, Перемишль, Тмутаракань, міста галицького пониззя.
Аналогічний статус мали всі князівські міста, що перебували в руках державної влади. В умовах нестабільної політичної обстановки, яка постійно змінювалась, князі не тільки не могли надовго закріпити за своїм родом те чи інше місто на правах спадкового володіння, але й обґрунтувати своє власне право на його стіл. Усі вони перебували фактично на становищі тимчасових володарів, державних чиновників, обов’язком яких було управління містом і його волостю.
Писемні джерела дозволяють виокремити ще одну категорію давньоруських міст — церковні. До таких належали Полонний і Синелець на півдні Русі, Гороховець — на північному сході.
Соціальний склад міського населення був досить строкатий, що є характерною рисою середньовіччя. В основному ж воно поділялось на дві головні категорії — міську аристократію і міські низи.
До першої належали князі і бояри, князівська адміністрація, багате купецтво, заможні ремісники, вище духівництво. У центрі міст їм належали просторі садиби, до складу яких входили житлові хороми, господарські приміщення, будинки дворових людей і челяді. Князівські двори, особливо в столичних містах, мали кам’яні палаци, оздоблені фресками, різним каменем, майоліковою керамікою. Рештки кам’яних палаців виявлено у Києві, Чернігові, Переяславі і деяких інших містах.
У руках князівсько-боярської верхівки міст зосереджувались великі багатства. Про їх розміри можна судити на підставі коштовних скарбів, знайдених на території боярських і князівських осель багатьох давньоруських центрів. У Києві виявлено близько 60 скарбів, переважна більшість яких припадає на аристократичну частину міста. Скарби складались звичайно із золотих і срібних прикрас — гривен, колтів, браслетів, намиста, сережок, персців, різних підвісок, монет тощо. Деякі з них мали князівські діадеми і барми. Усі предмети відзначаються художньою досконалістю. Розміри скарбів були різними — від десятків до кількох сотень предметів.
Великі давньоруські міста, як правило, мали по кілька монастирів, значну кількість храмів з численним кліром. У Києві в X—ХІІІ ст. було 10 монастирів, серед яких найбільший на Русі — Києво-Печерський, у Галичі — п’ять, Чернігові — три, Переяславі — два, Володимирі-Волинському і Новгород-Сіверському — по одному.
До другої категорії міського населення належали ремісники, дрібні крамарі, челядь. Більша їх частина у X—XI ст. залежала від своїх хазяїв і мешкала на їхніх садибах. У ХІІ—XIII ст. різко зростає у містах кількість особисто вільного населення, місцем проживання якого стають посади.
Значну частину міського населення на Русі становили робітники, зайняті в сфері сільськогосподарського виробництва. У малих містах їх питома вага була визначальною, у великих — досить помітною. Аналіз писемних й археологічних джерел показує, що безпосередній зв’язок з сільським господарством мали практично усі міські населені пункти.
В цілому давньоруські міста являли собою соціально-економічні, політичні й культурні центри, де зосереджувались вищі матеріальні і духовні надбання народу. Впродовж усієї своєї історії вони найтісніше були пов’язані з сільськогосподарським виробництвом, яке забезпечувало їх поступальний розвиток, були осередками ремесла і торгівлі, державної влади і управління. Напередодні монголо-татарської навали найбільші давньоруські міста досягли високого європейського рівня розвитку, але цей поступальний процес був насильно зупинений азіатськими зайдами.
Глава 7
Ремесло
Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства посідало ремесло. Дослідження Б. О. Рибакова, Б. О. Колчина, Ю. Л. Щапової, Т. І. Макарової, Г. Ф. Корзухіної, Г. О. Вознесенської та інших археологів показали його високий технічний і технологічний рівень, широку спеціалізацію[708]. Головними центрами ремісничого виробництва були давньоруські міста, окремі галузі розвивались в феодальних замках і селах.
708
Рыбаков Б. А. Ремесло Древней Руси. — М., 1948; Колчин Б. А. Черная металлургия и металлообработка в Древней Руси // МИА. — 1953. — Вып. 32; Щапова Ю. Л. Стекло Киевской Руси. — М., 1972; Макарова Т. И. Перегородчатые эмали Древней Руси. — М., 1975; Корзухина Г. Ф. Киевские ювелиры накануне монгольского завоевания // СА. — 1960. — № 4; Вознесенская Г. А. Технология кузнечного производства у восточных славян VIII—X вв. // СА. — 1979. — № 2.