Рукопис, знайдений у Сараґосі

Вигляд рідних околиць дійсно наповнив душу Ерваса очікуваною насолодою; тисячі солодких і невинних спогадів витискали йому з очей сльози радості, джерело яких, як здавалося, двадцять років сухої і виснажливої праці повинні були повністю осушити. Наш поліграф охоче провів би решту свого життя в рідному містечку, але стотомний твір кликав його назад до Мадрида. Тому він вирушає до столиці, приїздить до себе, знаходить на дверях незаймані печатки, відмикає їх… і бачить своїх сто томів подертими на клаптики, видертими з палітурок, зі сторінками перемішаними й розкиданими по підлозі. Від цього страшного видовища в нього помутилося в голові; він упав серед залишків свого твору й втратив притомність.

Біда чорна, а причина її зводилася до наступного: Ервас раніше ніколи не їв удома, тому щурі, яких було так багато в інших домах Мадрида, не мали чого навідувати його квартиру, бо знайшли б там щонайбільше кілька зіпсованих пер. Але зовсім інша справа, коли в кімнату принесли сто томів, промазаних свіжим клеєм, і коли того самого дня власник покинув квартиру. Щурі, приваблені запахом клею, заохочені мовчанням, зібралися всі разом, поперевертали, погризли й подерли книжки.

Ервас, коли опритомнів, помітив, як одна з цих потвор тягне в свою нору останні сторінки його «Аналізу». Ерваса, мабуть, ніколи раніше не охоплював гнів, але зараз він не зміг стримати раптового вибуху, кинувся на роздирача своєї трансцендентальної геометрії, вдарився головою об стіну й знову впав непритомний.

Прийшовши до тями ще раз, він позбирав клапті, розпорошені по всій кімнаті, вкинув їх у скриню, після чого всівся на ній і поринув у найчорніші думки. Невдовзі його всього прошив дрож, і в бідного вченого сталося розлиття жовчі, поєднане з комою і лихоманкою. Його віддали в руки лікарів.