Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Сину мій — так я тебе назву, бо трактую тебе, наче ти мені вже належиш, — Бог і люди покинули тебе, а земля не хоче прийняти в своє лоно мудреця, який дав тобі життя; однак ми тебе ніколи не покинемо.
— Ти кажеш, сеньйоре, — відповів я, — що Бог і люди мене покинули. Щодо цих останніх, то маєш слушність, однак, гадаю, що Бог ніколи не може покинути жодне своє творіння.
— Зауваження твоє у певному смислі не є безпідставним, — промовив незнайомець, — іншим разом я це тобі витлумачу ясніше. Тим часом, щоб переконатися, як сильно ми в тобі зацікавлені, прийми цей гаманець із тисячею пістолів. Молодий чоловік повинен мати свої пристрасті й засоби для їх заспокоєння. Не жалій золота й завжди розраховуй на нас.
Сказавши це, незнайомий плеснув у долоні, і шестеро людей у масках підняли тіло Ерваса. Свічки погасли, й мене знову оповила темрява. Я не став у ній залишатися; напомацки дійшов до дверей, вийшов на вулицю й, лише побачивши усіяне зірками небо, вільно зітхнув. Тисяча пістолів, які я відчував у кишені, немало посприяли, аби додати мені відваги. Я пробігся Мадридом і дістався на кінець Прадо, в закуток, де пізніше поставили велику статую Кібели. Там я ліг на лавці й незабаром вже спав твердим сном.
Циган, дійшовши до цих слів, попросив у нас дозволу відкласти дальшу розповідь до наступного дня, і більше ми його вже того дня не бачили.
День п’ятдесят перший
Ми зібралися у звичний час. Ребека звернулася до старого ватажка й сказала, що історія Дієґо Ерваса, хоча й частково відома їй, виявилася дуже цікавою.
— А проте, — додала вона, — я гадаю, що надто багато було докладено зусиль, аби обдурити нещасного чоловіка, якого можна було значно легше ввести в оману. Хоча, можливо, історію безбожника розповідали для того, щоб ще більший страх охопив душу Корнадеса.
— Дозволь, — відповів ватажок, — звернути твою увагу, що ти надто поспішно судиш про пригоди, про які я маю честь вам розповідати. Герцоґ Аркос — то був великий і достойний сеньйор, на догоду йому можна було вигадувати й зображувати різних людей: з іншого ж боку, немає ніяких підстав припускати, наче саме з цією метою Корнадесу розповідали історію сина, про яку ти досі нічого не чула.
Ребека запевнила ватажка, що розповідь дуже зацікавила її, після чого старий продовжив так:
Я вже сказав тобі, що ліг і заснув на лавці в кінці головної алеї Прадо. Коли я прокинувся, сонце стояло вже досить високо. Мій сон був перерваний, як гадаю, доторком хустки, яку я відчув на обличчі, бо прокинувшись, побачив молоду дівчину, яка хусткою відганяла від мого обличчя мух, щоб ті не заважали мені спати. Але значно сильніше я здивувався, побачивши, що моя голова м’яко спочиває на колінах іншої молодої дівчини, лагідний подих якої я відчував у своєму волоссі. Прокидаючись, я навіть не ворухнувся, тому сміливо міг, вдаючи, що сплю, залишатися в такому положенні. Я заплющив очі й невдовзі почув голос, у якому відчувався докір, але аж ніяк не прикрий, скерований до моїх пестунок:
— Селіє, Сорільє, що ви тут виробляєте? Я впевнена, що ви в костелі, а тим часом застаю вас тут за такою приємною молитвою.
— Але ж, мамо, — відповіла дівчина, яка служила мені подушкою, — хіба ти не казала нам, що добрі вчинки — це не менша заслуга, ніж молитва? А хіба це не милосердний вчинок — продовжити сон бідному юнакові, який мав, мабуть, дуже неприємну ніч?
— Безумовно, — відізвався голос, в якому цього разу більше відчувався сміх, ніж докір, — безумовно, в цьому теж є заслуга. Це думка, яка більше підтверджує вашу простоту, ніж побожність, але зараз, моя ти милосердна Сорільє, обережно поклади голову цього юнака на лавку й ходімо додому.
— Ах, люба мамо, — відповіла молода дівчина, — подивися, як він спокійно спить. Замість того, щоб будити його, ти б краще відв’язала це жабо, яке його душить.
— Аякже, — сказала мати, — гарні ж ви мені даєте доручення! Щоправда, цей юнак дійсно має дуже привабливий вигляд.
Одночасно її рука делікатно торкнулася мене під підборіддям, розстібаючи жабо.
— Так йому навіть більше до лиця, — зауважила Селія, яка досі ще нічого не сказала, — зараз йому вільніше дихається; дивіться, як добрі вчинки одразу приносять винагороду.
— Ці слова, — сказала мати, — добре свідчать про твій розум, але не треба далеко заходити з милосердям. Давай, Сорільє, поклади обережно цю гарну голову на лавку, і ходімо додому.