Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Ти міг би, сеньйоре, зробити мене щасливою, — відповіла вона, — але я не смію сказати, яким чином.
— Говори, — перервав її Ервас, — і будь певна: я зроблю все, що в моїх силах.
— А якби, — сказала Маріка, — я попросила, щоб ти зі мною одружився?
— З величезною охотою й від усього серця, — відповів Ервас. — Ти годуватимеш мене, коли я буду здоровий, доглядатимеш за мною під час хвороби й захистиш мене від щурів у разі, якби я на якийсь час виїхав з дому. Саме так, Маріко, я одружуся з тобою, коли тільки ти захочеш, а чим швидше це станеться, тим краще.
Ервас, який ще не набрався сил, відчинив скриню, де зберігалися залишки енциклопедії. Він хотів позбирати ці записки, але стався рецидив, який дуже його ослабив. Коли він нарешті одужав, то одразу пішов до міністра фінансів і розказав йому, що пропрацював п’ятнадцять років і підготував учнів, які можуть його замінити, що він підірвав собі здоров’я, і попросив увільнити його від служби й призначити йому довічну ренту в розмірі половини його платні. В Іспанії неважко отримати такого роду милість, тож Ервас дістав, чого просив, і одружився з Марікою.
Тоді наш учений повністю змінив свій спосіб життя. Він найняв квартиру у віддаленій частині міста й вирішив не виходити з дому, поки не відновить усі сто своїх томів. Щурі погризли весь папір, приклеєний до корінців книжок і залишили сильно пошкоджені половинки сторінок; цього, однак, вистачило Ервасу, щоб пригадати решту. І ось так він зайнявся відновленням свого твору. У цей же час він створив ще й другий, зовсім іншого роду. Маріка народила на світ мене, Проклятого Пілігрима. Ох, на жаль, день мого народження, напевно, святкувався в пекельних провінціях; вічні пломені цього страшного місця розгорілися новим блиском, а дияволи подвоїли муки осуджених, щоб ще більше тішитися їхнім виттям.
Говорячи це, пілігрим здавався охопленим глибоким розпачем, заливався слізьми й, звертаючись до Корнадеса, сказав:
— Сьогодні я вже більше не можу розповідати. Приходь сюди завтра в цей самий час, але не наважуйся не прийти, бо тут ідеться про твоє спасіння чи загибель.
Корнадес повернувся додому з душею, охопленою жахом; уночі небіжчик Пенья Флор знову розбудив його й лічив у нього над вухом дублони, від першого аж до сотого. Наступного дня він пішов у сад монастиря целестинців і вже застав там пілігрима, який розповідав далі так:
Через кілька годин після моєї появи на світ моя мати померла. Ервас знав дружбу й кохання тільки з визначень цих двох почуттів, які він помістив у шістдесят сьомому томі свого твору. Проте втрата дружини переконала його, що він теж був створений для дружби й кохання. Бо й дійсно, його смуток цього разу був ще більшим, ніж коли щурі зжерли його стотомний твір. Маленький будиночок Ерваса аж трусився від криків, якими я його наповнював. Неможливо було тримати мене в ньому ще якийсь час. Мій дід, швець Мараньйон, узяв мене до себе, щасливий, що матиме в своєму домі онука — сина контадора й ідальґо. Мій дід, чесний ремісник, був порядною людиною. Він посилав мене до школи, а коли мені виповнилося шістнадцять років, справив мені гарний костюм і дозволяв щасливо байдикувати, гуляючи вулицями Мадрида. Він вважав, що був достатньо винагороджений за свої труди, бо міг сказати: Міо nieto, еі hijo dei contador, мій онук, син контадора. Але дозволь повернутися до мого батька і його добре відомої сумної долі. Якби ж вона могла послужити прикладом і уроком для безбожників!
Вісім років Дієґо Ервас поправляв те, що спаплюжили щурі. Твір був уже майже закінчений, коли із закордонних видань, які потрапили йому в руки, він дізнався, що останнім часом науки зробили значний крок уперед. Ервас позітхав над тим збільшенням об’єму робіт, однак не хотів, щоб його твір був неповним, тому додав до кожної науки зроблені нещодавно відкриття. Ця праця зайняла в нього чотири роки; таким чином він провів дванадцять років, майже не виходячи з дому й скніючи над своїм твором.
Сидячий спосіб життя підірвав його здоров’я. Його почали мучити болі в суглобах і крижах, з’явився пісок у сечовому міхурі й усі ознаки подагри. Зате стотомна енциклопедія була завершена. Ервас запросив до себе книгаря Морено, сина того самого, який колись виставив на продаж його нещасний «Аналіз», і сказав йому:
— Сеньйоре Морено, оце ти бачиш перед собою сто томів, які містять у собі весь об’єм людських знань. Ця енциклопедія уславить твою книгарню, а я б навіть сказав — усю Іспанію. Я не жадаю ніякого гонорару за рукопис, але зроби ласку, надрукуй це, щоб моя вікопомна праця не пішла намарно.